Юрий Городянин-Лисовский - У ворожому таборі (Терпіння)

Зацікавившися цим, Дорошкевич став розпитувати, але Котєльніков, рятуючи престиж ҐПУ, а одночасно роблючи по своїй вологодській глупоті чималу прислугу й мені, відповів за мене сам.

— Та це ґражданін доктор, йому все представляється, що когось розстрілюють на коридорі із співами… По цілих ночах про це у камері кричить… Видко така вже «болєсть» у нього…

Одна із студенток відвернулась, і схилившися на вікно, захлипала. (Як пізніше я довідався від неї самої — батька її розстріляло ҐПУ у Житомирі, а мати від цього збожеволіла).

Дорошкевич суворо рухнув кілька разів бровами, і попробувавши ще рефлекси та реакцію — сів писати акт.

Поки його переписували на машині, сидимо із Котєльніковим на коридорі. Здогадуюся, що привезли мене тільки на комісію і заберуть назад до тюрподу.

Коли практикантка винесла папір і Котєльніков став його перечитувати — непомітно, збоку, кидаю оком на кінець змісту, «…спираючися на повище, комісія знайшла, що в'язень Горський, завдяки моральним переживанням та слабому відживленню організму, захворів на розстройство умових здібностей у формі…» — далі йшла назва хвороби по-латині.

В грудях розлилося задоволення, яке переживає переможець. «Молодець, Юрко! Як на початок — дуже добре»… — похвалюю сам себе і чую як душа заповнюється енерґією й вірою в остаточну перемогу.

Коло брички Котєльніков якийсь час мнеться, потім витягає із-під сидіння шнурок.

— Ти, товариш Горський, того… не сердься… Ти чоловік хворий, чорт тебе знає, що тобі в голову стрілити може… Я тобі ліпше зв'яжу руки… А то гляди, чого доброго, налякає тебе щось «із нутра» — ти й пустишся тікати. То ми б тебе стріляли, а то вже так, руками тебе будемо ловити…

Сміючися «внутрі» — даю йому руки. Пробувати тікати із зв'язаними руками — річ, у день, безнадійна. Зрештою, тепер маю час зачекати на відповідніші обставини.

Коло тюрподу зустрів нас Ґаліцкій. Переглянувши взятий у Котєльнікова акт комісії — посміхнувся.

— Гмм… Дорошкевич… контрреволюція — контрреволюцію виручає… Покинь, товариш Горський, дурака валяти — нас не обдуриш. Краще побалакаємо по душах — може до чогось добалакаємося. Тоді ще на волі побуваєш. А «кониками» — життя собі не вирятуєш…

Дивлюся на нього тупим апатичним поглядом і нічого не відповідаю.

Злазючи з брички, непомітно слідкую за його поглядом і бачу, що він сумнівається, але на обидва боки.

Завівши мене до камери, дозорець забрав шинелю і замкнув двері.

Далі пішло все по-старому. Притримував свою лінію «хвороби», цокотів зубами від холоду та слухав «маршів», яких вигравали порожні кишки.

За кілька днів справа з їжою трохи покращала, бо священик Добровольський, притримуючись заповіді служення ближньому, випросився у коменданта працювати в кухні замість відісланого до в'язниці брудного й неохайного куховара із бесарабських перебіжчиків. Двері моєї камери були проти дверей кухні. Через маленьку дірочку, яку ще давніше хтось просверлив чимось в куточку «фільонки», що через неї колись тікав отаман Хмара, — бачу, як він «урядує». Отець Іван передусім став приводити до порядку кухню. Засукавши за лікті рукави — вимив чисто підлогу, стіл, вишурував піском, ніколи не миті, відра й котел. При роботі тихенько наспівував церковних пісень і молитов.

Часом було чути, як він «дискутував» з одним чи другим дозорцем на тему чи існує Бог. Коли збитий його доводами з позиції чекіст уживав як останнього арґументу — богохульного матюка — Добровольський лагідно називав його дурнем і міняв тему. Далі переконував він дозорців в тому, що я дійсно хворий і що зо мною треба «спеціяльно поводитися». Засипав їх психіятричними виразами, які, здається, найбільше переконували — бо були незрозумілі. У висліді, всі свої функції щодо моєї камери (за винятком, звичайного ключа) дозорці переклали на нього, з чого я був дуже задоволений.

Роздобувши десь велику черепляну миску, отець Іван частував мене щодня потрійною порцією пшонянки. Зупа при ньому стала не такою осоружною, бо по-перше він вижебрував кожного разу у кладовщика трохи більше соли та олії, а по-друге завів так, щоб стухле пшоно видавалося попереднього дня звечора. Переполоскавши його кілька разів, лишав наніч мокнути, щоби не так смерділо.

Часом він приносив мені щось із «передач». Коли дозорець був занятий виводом в'язнів на двір — Добровольський підносив засовку моєї визірки і шепотів мені «інструкції» та тюрподні новини.