Юрий Городянин-Лисовский - У ворожому таборі (Терпіння)

З різними непорозуміннями і суперечками селяни зверталися не до большевицького суду, а до священика. Слово його було для всіх законом. Село тоді ще, в часи «непу», більш-менш незалежне, не виповнювало жадних вимог влади, не радившися із священиком. Звичайно, всі податкові, у 1923-24 році зрештою не дуже тяжкі справи, він розв'язував за засадою: «кесареве — кесареві», але коли до села приїхало кілька комуністів із Тульчина, щоби організувати комнезам, якого там не було, — то почули від селян, що вони всі однієї матері України діти, всі перед Богом рівні, і не мають чого «товариші» нацьковувати одного на одного. Звичайно, такий священик для большевиків не був вигідний. Після того, як декілька видатних комуністичних аґітаторів-безбожників, прославлених вже «перемогами» над здебільшого вузько освіченими старими попами, — дістали в дискусії перед селянами від Добровольського «по шапці», — його викликали до ҐПУ і запропонували «по доброму» відректися від священицького сану, бо буде зле.

Коли він рішуче відмовився — його арештували, привезли до Винниці і послали на затвердження постанову про висилку на Соловки як бувшого офіцера і контрреволюціонера. У камері він був між нами за «старосту». Харчі, що їх привозили йому селяни — по-братськи ділив між усіх в'язнів.

Із того, що Добровольський перенісся і ліг коло мене, я був дуже задоволений.

Коли всі поснули, він наблизився до мого вуха і зашепотів:

— Я не хочу, щоби ви сказали мені, чи симулюєте, чи ні, і поки не виграєте — не кажіть цього нікому, навіть найближчому приятелеві. Я хочу тільки дати вам декілька порад, бо симулювати вам прийдеться довго, може цілі роки. Як будете давати правильні об'яви якоїсь хвороби і міцно триматися однієї лінії, то ні один психіятр не зважиться сказати, що ви симулянт, знаючи ще, що цим він розв'язує питання вашого життя і смерти. Психічної хвороби не можна ствердити чи заперечити по якихось зовнішних фізичних об'явах. Виберіть собі тільки якусь означену лінію. Я можу порадити вам дві хвороби, що найбільш будуть відповідати цим обставинам.

Накривши себе й мене з головою ковдрою, він добрих дві годині шепотів мені «лекцію», без якої не знаю, чи був би я «витримав свою лінію».

На кінець дав ще одну пораду:

— Коли будете на комісії лікарів, то пам'ятайте одно: із всіх людей, що будуть у кімнаті, перший, хто мусить повірити у те, що ви дійсно божевільний, — це ви самі. Інакше ви досвідченого психіятра не обдурите.

Потяглися «тернисті» дні і ночі симуляції. Я здебільша лежав, не підіймаючись з прічів. Іноді відмовлявся від їжі. Іноді їв. Часом, на запитання котрогось чекіста — плів йому дурниці, часом не відповідав нічого. Добровольський і надалі був для мене сумлінним «суфлером».

Ця моя поведінка була тільки «прологом», щоби попасти до психіятричної лікарні. Там я повів би вже завчасу обдуману й обговорену з Добровольським лінію хронічної хвороби, яку виявляти в тюрподі було недоцільно й небезпечно.

Мовчанка і перебування в одній позі та подразнююче нерви вичікування подій були важкими і фізично, і морально.

Тижнів через два, скориставши із того, що увечері половину в'язнів із нашої камери відправили до в'язниці і підлога була вільна від сплячих, — я став уночі, щоби «розімняти трохи кості».

Не вспів два рази перейти по камері, як Арбузов, просунувши у визірку револьвера, став «запрошувати», щоби я ліг. Не звертаю на нього уваги. Розлючений дозорець, загнувши семиповерхового матюка — став відмикати камеру.

— Я тебе зараз покладу!!!

В ту хвилю мене чомусь обхопила така лють, що потім я задумався, чи направду вже не «дурію».

Поки він відмикав колодку, я схопивши з кута смердячого, до половини заповненого «кібля» — стаю з ним за стіну коло дверей.

Як тільки дозорець став на порозі — я, перевернувши кібля у повітрі — одягаю його йому на голову, обливши з голови до стіп «змістом».

Вистріливши із револьвера в стелю — Арбузов вискочив на коридор і затріснув двері.

Було чути як відпльовувався і лаявся. Потім побіг до виходу. За кілька хвилин до камери зайшли з червоноармійцями вартовий командант Раскін і відповідальний вартовий по ҐПУ — уповноважений економгрупи Едлін, — серйозний і «ліберальний», як на чекіста, жидок.

Після «дискусії» з Добровольським, який почав вичитувати чекістам «нотацію», що вони незаконно поводяться із хворими, — Едлін наказав ізолювати мене до 5 камери. (Якименко тоді вже був відісланий до психлічниці).