Валентин Чемерис - Олена – вершниця зі списом

А мала вона бути незвичайною, не такою, як усі (така, як усі, князеві не потрібна), адже й сам князь не такий, як усі.

Василій розказував і сам уже вірив своїм оповідкам, що його сам святий Сергій подарував візантійській царівні Софії Палеолог, а тому й жона його теж має бути незвичайною. Такою, яку колись руський богатир Дунай Іванович собі підшукував – про це і в билині співається:

У російській історіографії від найдавніших часів і по наші дні – як і в історичній художній літературі – Олену Глинську, згодом – велику княгиню московську, а якийсь час і правительку Московського князівства, інакше як литвинкою і не титулують. І що це означає – литвинка – національність, себто етнічну належність, чи лише місце народження, не збагнеш.

Ось так і пишуть:

«Олена Глинська – литвинка на московському престолі». (Литвинами – литовцями, жінок литвинками, литовками – в Україні споконвіку називали не лише литовців – основне населення Литви, а також і поліщуків – жителів чи уродженців Полісся.) Чи ще додають ті або ті історики чи автори художніх творів: «Олена Глинська – уродженка Великого князівства Литовського (ВКЛ), а Глинські – княжий рід у ВКЛ, потім і в Московському князівстві». І рід їхній – Глинських – називають литовським, а саму Олену титулують племінницею ЛИТОВСЬКОГО МАГНАТА Михайла Львовича Глинського, дочкою ЛИТОВСЬКОГО КНЯЗЯ Василя Львовича Глинського».

Ще одне посилання в тому ж дусі:

«Глинськ – згаслий литовський княжий рід здогадно татарського походження, до якого належала московська правителька Олена Глинська – мати Івана Грозного. (Його не треба плутати з польським дворянським родом Глинських, який існує й нині)».

«Княжна Олена Василівна Глинська (близько 1508–1538) – друга жона великого князя московського Василія Івановича, мати Івана Грозного, правителька держави під час його малолітства.

Походження: дочка князя Василя Львовича із литовського роду Глинських і його жони Анни, яка була родом із Сербії.

Дядько Олени, князь Михайло Васильович, був знаним державним діячем Великого князівства Литовського… Глинські відомі за документами з 1437 р., вважали себе нащадками татарського темника Мамая…»

Глинські мали свій герб, що буцімто походив від татарської родової тамги і символізував княжу владу – перед ним скіпетр, спрямований донизу.

Отож згаслий литовський рід Глинських начебто був (але здогадно) татарського походження. Буцімто згаданий онук Мамая Лексад – сиріч Алекса, Олекса, – прийняв хрещення, отримав в уділ від литовського князя міста Глинськ і Полтаву. Це – типова родослівна легенда, коли засновником роду називається навмання вихоплене з літопису ім’я (в цьому випадку – татарське)…

Отже, виходить, що онук Мамая виїхав у Литву, прийняв християнство та отримав від князя Вітовта землі на прикордонні Золотої Орди, а з ними – місто Полтаву та якусь сторожову фортечку, названу Глинськом. [1]  Взагалі, сьогодні на території України відомі шість містечок з однаковою назвою Глинськ (Вінницька, Кіровоградська, Львівська, Рівненська, Сумська та Полтавська області). Є ще село Глинськ на Брянщині – але це вже Росія. І навіть! – є село Глинськ в Ірландії. (Тут і далі прим. авт.)

Ще за однією легендою, онук Мамая Олекса осів на Задніпров’ї та заснував там містечко – з фортецею чи замком – Глинськ, що й стало родовим гніздом усіх наступних Глинських: своє нове прізвище нащадки татарського темника отримали від назви їхнього містечка. Охрестившись у Києві та прийнявши ім’я Олександр, онук Мамая разом із сином Іваном почав служити великому князю литовському Вітовту, який примножив маєтності Глинських і видав за Івана дочку князя Данила Острозького. Їхнім правнуком був Михайло Глинський, який ще за життя уславився чи не на всю Східну Європу.

Але не виключено, що легенда про походження князів Глинських (українців насправді за походженням, за місцем служби – литвинів) від Мамаєвого онука була всього лише… легендою. Щоб надати значущості роду, зробити його (нічим не примітного і худореброго) і давнішим, і значнішим.

Насправді ж Глинські належали до української шляхти, яка подалася на службу до Великого князівства Литовського. Але свої маєтності – на Чернігівщині, Київщині та Черкащині вони мали. І засновником їхнього роду був Лев Борисович Глинський, також український шляхтич і магнат.