Валентин Чемерис - Олена – вершниця зі списом

Доведеться в Суздаль бояр посилати, нехай розберуться, що вона там накоїла і якого новітнього богатиря Русі породила. Вона безплідна, як та смоківниця, що її й Святе Письмо радить вирубувати.

…Казали, Соломонія таки в гніві кричала, коли її силоміць садовили у візок, щоб везти в монастир, як просту черницю, кричала – коли про те передали князеві, він аж похолов, хоч боязливим зроду-віку не був, а на мить чи то злякався, чи розсердився, – так от, кричала Соломонія, що вона – подумати тільки! – уже тяжі і народить сина, та не якого-небудь, а – богатиря, ще й такого, якого Русь не знала, а вже він, синок її, богатир, витязь мужній, відомстить своєму батькові за те, що той із його матері так поглумився…

І викрикувала ще такі словеса, що про них бояри побоялися навіть доносити великому князеві…

Чутки про те швидко – як вогонь по сухій соломі – розлетівся по Русі – Московській, ясна річ. І всі згодом тільки передаватимуть з уст в уста:

– Чули? Соломонія, княгиня наша, той… Синочка в монастирі народила. Ім’я йому дала Георгій…

Перегодом чутки всюди полинуть: черниця Соломонія таємно виховує сина і не хоче його нікому показувати, а тільки нахваляється:

– У свій час він явиться в могутті й славі! Як архангел-побідоносець на коні! Щоб своєму батечку за матінку свою відомстити, щоб правда на Русі була…

Хтось такі чутки вважав за правду, хтось за вигадку самої Соломонії, або противників великого князя, щоб досадити йому, допекти до живого…

Василій III – великий князь московський, син великого князя московського Івана III (Тимофія) Васильовича і великої княгині Софії (Зої) Палеолог, племінниці візантійського імператора Константина XI, затято боровся за верховну владу зі своїм племінником Дмитрієм, онуком Івана III. У 1505 р. ставши по смерті батька великим князем московським, Василій захопив (чи то пак приєднав) до Московського князівства раніше самостійні Псковську і Рязанські землі. У 1514 р. після війни з Литвою до Москви відійшла Смоленська земля. Василій також ліквідував низку удільних князівств – Новгород-Сіверське, Стародубське, Калузьке, Волоколамське, Углицьке. Вів тяжку війну з Кримським ханством, намагався перетворити Казанське ханство в залежне від Московського князівство, яке вже тоді ставало серцевиною Російської держави, що народжувалася. Нещадно розправлявся з внутрішньою опозицією – князями і боярами, які виступали проти його влади. Створив новий «Судебник»…

Посол германського імператора Максиміліана Сиґізмунда Герберштейн писав, що Василій владою переважав усіх монархів світу.

На лицевому боці його печаті був напис:

«Великий Государ Василій Божою милістю цар і господин всея Русі».

А на зворотному боці значилось:

«Владимирської, Московської, Новгородської, Псковської, і Тверської, і Югорської, і Пермської і багатьох земель Государ».

Хоча для ведення постійних війн потрібна була постійна й велика армія, але із цим у Василія проблем не було: утримання армії обходилося недорого. Бідним платили якусь там мізерію, а тим, хто був багатший, не платили взагалі – воюй за князя і за Русь, а там Бог тобі воздасть.

Згадуваний посол Герберштейн так писав про армію Василія:

«Пожалуй, кому-нибудь могло бы показаться удивительным, что они содержат себя и своих на столь скудное жалованье и притом, как я сказал, столь долгое время, поэтому я разъясню в кратких словах их бережливость и воздержанность. Так, у кого есть шесть лошадей, а иногда и больше, пользуется только одной из них в качестве подъемной или вьючной, на которой везет необходимое для жизни. Прежде всего, такой человек имеет в мешке длиной две или три пяди толченое просо, потом восемь или десять фунтов соленой свинины, есть у него в мешке и соль, и притом, если он богат, смешанная с перцем. Кроме того, каждый носит с собой топор, огниво, котел или медный горшок, чтобы, если он случайно попадет туда, где не найдет ни плодов, ни чесноку, ни луку или дичи, иметь возможность развести там огонь, наполнить горшок водой, бросить в него полную ложку проса, прибавить соли и варить; довольствуясь такой пищей, живут и господин, и слуги… Если же господин хочет пиршествовать роскошно, то он прибавляет маленькую частицу свиного мяса. Я говорю это не о более знатных, а о людях среднего достатка. Вожди войска и другие военные начальники время от времени приглашают к себе других победнее, и, получив хороший обед, эти последние воздерживаются иногда потом от пищи два или три дня. Точно так же, если у московита есть плоды, чеснок или лук, то он легко может обойтись без всего другого».