Роман Іваничук - Край битого шляху

Кривда м’яв шапку.

– Я не можу говорити про такі справи тепер… у такій… ну… Я сподівався вас побачити іншим. Не можу зрозуміти, чому… То дозвольте іншим разом, якщо…

– Ні, паничу, – професор не зводив з Антона погляду. – Викладай тепер, чого прийшов.

Роздратований тон професора ще більше збентежив Антона. Він нерішуче сягнув рукою у внутрішню кишеню пальта й витяг звідти жмут своїх записок.

– У мене виникла нова ідея, професоре, і я мушу поділитися нею з вами.

– Щодо дисертації? – нічого не розуміючи, спитав професор. «Він цілком безнадійний дивак», – подумав.

– Ні, щодо цього матеріалу. Я поки що не пишу дисертації. З цим завжди можна встигнути. Мені б хотілося видати невелику популярну книжечку про споконвічну осілість слов’ян на просторах між Віслою і Одером.

– Я вас не зовсім розумію, – знизав плечима професор, сідаючи в крісло. Поморщив чоло, намагаючись зрозуміти причину появи Кривди. – Осілість слов’ян? Ви гадаєте – Америку відкриваєте? Ці речі в науці відомі. І взагалі, що це дасть?

– Я не збираюся відкривати новий континент, – відповів Антін роздратовано, забуваючи, що розмовляє з професором Мохнацьким. – Справа не тільки в осілості, хоч і вона ще не зовсім доведена. В мене виникла думка…

– Ну, так… так. Але звідки ви візьмете такий матеріал, коли у вас досліджений тільки південний Шльонськ? Голим польським патріотизмом доведете, якого у вас, до речі, обмаль. Німці, добродію, мають свою теорію, а саме, що ще до германської колонізації в ХІІ столітті жили тут германські племена. Ця теорія невірна, її можна розбити. Але тільки фактами. А ви їх не маєте.

– Є факти! – заперечив Антін і сам сів за столом. – Є в мене такі факти, що від горезвісної теорії Платнера не залишиться й сліду. Ось я захопив у катовіцькій книгарні брошуру якогось Шліммера. Він якраз проповідує теорію, нібито німецькі рицарі зайшли колись у незаселену країну, а слов’яни далеко пізніше сюди перекочували. Проте я маю докази, що це не так. Єгоров лише, між іншим, згадує, що в XIV столітті відбулась германізація топографічної номенклатури. Факт цей, на перший погляд, ніби нічого й не говорить. Але треба заглянути глибше. Які назви змінювалися і для чого? Є підстави догадуватись, що далекі предтечі сучасних фашистів навмисне германізували слов’янські назви річок, озер, сіл, добре усвідомлюючи, що це матиме колись не канцелярське, а політичне значення.

– Ну, далі, далі, – зацікавився професор. – Що далі? Які у вас факти?

– Я кличу на допомогу як свідка топоніміку. Мертві гори, німі ріки й озера заговорять, піднімуть завісу минулого. Я познаходив цілий ряд німецьких назв, скалькованих з слов’янського.

– Ого… Це, знаєте, цікаво, – хитнув головою професор. – Ану, покажіть мені свої матеріали.

Він переглядав довгий список коментованих назв. Обличчя його розтягнулось у задоволеній усмішці.

– Непогано… Перевернути старі канцелярські акти і з пилюки вигребти нетлінні факти. Німці калькували слов’янські назви. Як ви до цього додумались? Чекайте, але що це дасть?

– Я про це хотів з вами порадитися. Тепер немов усі чемериці наїлися. В кіножурналах – Гітлер і Муссоліні. В колах інтелігенції тільки й розмов про якусь місію Німеччини. Це не рак душ, це тільки зараза, і мені здається, що якби авторитетним тоном, переконливо заговорити до них, що слов’янські народи зовсім не гірші, що німецький колоніалізм, а тепер фашизм завжди були і є ворогом слов’ян, показати те, що робилося протягом століть і робиться тепер на колонізованих землях, – мені здається, що не тільки інтелігенції, а й урядові відкриються очі.

– І цією брошуркою зробити переворот у політиці, – додав скептично професор.

– Я вірю, що в даний момент така праця могла б зробити важливу справу. Польський фашизм дає дорогу німецькому чоботові. Отже, треба боротися з фашизмом у Польщі. Хіба антифашистський трактат, обґрунтований науково, трактат, що зачепить національні почуття, розкриє історію віковічної боротьби слов’ян проти германського засилля, не вплине на тих, хто зараз, може, й несвідомо, йде в зуби ворогові, як кролик у пащу кобри?

– Я так не думаю, – сказав професор серйозно. – Але робити щось треба. Може, справді ви започаткуєте в науці протифашистську течію. Тільки це політика, юначе. Тримайтеся. Наші водзовє [12] Вожді. не почнуть танцювати під вашу дудку і по голівці не погладять.

– Я не буду вас наражати на небезпеку, професоре. І не буду на вас посилатися. Тільки вашої допомоги прошу, вашої ерудиції.