Петро Лущик - Отроки княжича Юрія

– Є тут хтось? – голосно запитав він, мало при цьому сподіваючись на те, що хтось відгукнеться.

На його велике здивування, бокові двері, скрипнувши, відчинилися. У кімнату увійшла старша жінка і зупинилася в нерішучості. – Як тебе звати? – запитав Гліб.

– Бояна, пане!

– Ти готувала для попереднього воєводи?

– Так, пане!

– Що ж, неси! Перевіримо, чи, може, у цьому причина поганої роботи мого попередника.

Почувши таке, жінка продовжувала стояти в нерішучості, потім обернулася і залишила кімнату. Невдовзі на столі перед воєводою з’явилася звична йому у поході нехитра їжа, яку він визнав досить смачною, про що не забарився повідомити Бояні. Жінка враз повеселішала і поцікавилась, чи не бажає пан воєвода ще чогось.

– Не зараз, – відказав Гліб. – Увечері приготуй квас, якщо можна.

– Принесу. Він у мене вже готовий.

– Потім, – повторив Гліб і нахилився над столом, даючи зрозуміти, що глядачів не потребує.

Бояна зрозуміла одразу і залишила його самого, прикривши за собою скрипучі двері. І Гліб, і Бояна одночасно вирішили, що їх треба змастити.

Лише тепер молодий чоловік відчув, наскільки він голодний. Зрештою, це був перший нормальний обід за останній тиждень. Після поразки у битві з поляками на обід часу не вистачало, а відучора ні їсти, ні спати він не міг. Все думав, що такого зробити, щоб виправдати довіру князя.

Слушно припустивши, що голодним впоратися з поставленою задачею йому буде важче, ніж ситим, Гліб вирішив трохи підкріпитися. Тим більше, що роботи у Щекотові дійсно багато.

Новий воєвода не став засиджуватися за обідом, швидко проковтнув принесену їжу і, накинувши на себе верхній одяг й надівши шапку (не вистачало ще застудитися!), знову вийшов надвір.

Там він одразу зауважив зміни, котрі його приємно вразили. Зникли навіть поодинокі дружинники, що бовваніли на центральному майдані. Зате за стіною чувся шум великої кількості людей, у якому важко було розпізнати окремі слова. Але навіть у такому шумі Гліб розчув деякі вислови, що стосувалися його особи. І були вони не вельми приємні для вуха.

Проминувши ворота, воєвода відзначив, що десятник Ярополк все-таки зумів організувати людей для роботи. Видно, поки одні збирали чоловіків у навколишніх селах, інші відправили всіх вільних дружинників за водою. Правда, перед тим необхідно було розламати товстий лід. Зрештою, поки Гліб обідав, на озерці, майже навпроти брами, вже синіла ополонка, а у рові чекали вогню перші сухі в’язанки. Появу воєводи майже ніхто не зауважив: більшість його не знала, а десятники, котрих Ярополк поставив наглядати над роботою, були дуже зайняті. Не до споглядання ставленика князя!

Зате до Гліба одразу підійшов Ярополк. Він виглядав принаймні удвічі старшим від нового воєводи і був щиро ображений у своїх почуттях, необхідності вислуховувати неприємні для себе речі. Але найгірше було те, що Гліб був правий і Щекотів ніяк не відповідав тим вимогам, які були основними для оборони.

– Робимо, – тільки і сказав Ярополк.

– Бачу, – відповів Гліб. – Я хочу оглянути місцевість.

Ярополк кивнув головою і підняв руку. Миттю поруч виник його джура – довготелесий підліток, увесь гордий цього звання.

– Коней мені і воєводі! – розпорядився десятник.

Джура так же миттю зник.

– Зараз приведуть.

– Добре. А поки що пройдемося, – сказав Гліб і першим попрямував насипом.

Ярополк знизив плечами і рушив услід.

– Гадаю, Ярополку, настав час порозумітися, – після деякого мовчання мовив Гліб.

– Про що, воєводо? – не зрозумів Ярополк, хоч, чесно кажучи, здогадувався.

– Хочу дещо розповісти, а там вже тобі самому вирішувати, що і як. До вчорашнього дня я навіть уявлення не мав про Щекотів. Поверталися з невдалого походу, як князь поставив мене сюди воєводою. Лев був невдоволений станом оборони городища. І він був правий. У мене мало військового досвіду, але взяти Щекотів мені не складно. Хоч при розумній обороні він може вистояти досить довго.

– Одразу після навали монголів від гніву Данила тут заховався тодішній луцький князь Ростислав . [12] Ростислав Михайлович (1219–1262) – князь новгородський, галицький, луцький. Противник Данила Галицького. У 1242 році змушений був рятуватися втечею після невдалої спроби скинути Данила. Тоді Данило не зміг взяти Щекотів, – повідомив Ярополк, вражений відвертістю нового воєводи.

– Так? – здивувався Гліб. – Чесно признаюся, не знав. Але зараз цього немає. Тому я зроблю все, щоб виконати волю князя.