Петро Лущик - Отроки княжича Юрія

– Та я навіть і не намагався, – зізнався Володимир. – Знаю лише одне: неприємності для нас тільки починаються.

Попри усі свої дії Мстислав Данилович завжди підтримував брата Лева. Навіть тепер, коли повертався з невдалого походу на поляків, від участі у якому як міг відмовлявся із самого початку, він щиро жалував за тим, що саме Лев втратив найбільше: і дружини він поклав найбільше, і поляки не дадуть йому спокою, і в очах заздрісних сусідів престиж правителя похитнувся.

– Пора б табором стати! – сказав Мстислав, змінюючи тему. – Дружина стомилася.

– А це ти своєму братові скажи! – відказав Володимир. – Він, судячи з темпу, хоче відпочити саме у Львові.

– А ось цього разу ти, певно, помилився, – майже весело сказав Мстислав.

– Чому?

– Я бачу Гліба. Він, здається, спішить повідомити нам волю князя Галицького.

Володимир привстав на стременах. Дійсно, від голови колони до них наближався вершник, у якому він упізнав соцького дружини княжича Юрія. За час походу Володимир Василькович встиг проникнутися повагою до цього юнака, адже навіть у битві, що закінчилася так неславно для русичів, сотня Гліба трималася стійко і зазнала найменших втрат, у той час, коли іншу дружину поляки нищили, як хотіли.

Гліб зупинив коня, з повагою злегка вклонився.

– Великий князь вирішив дати дружині відпочити, – повідомив він. – А князів луцького і волинського запрошує до себе.

Але спочатку князі прослідкували за розміщенням свого війська, перевірили дозор. Звичайно, краще було б заховатися від зимового вітру десь у лісі, а не посеред засніженого поля, але доводилося рахуватися з небезпекою нападу численних польських загонів, котрі верховний князь Лєшек вислав навздогін відступаючим русичам. Лише після цього князі попрямували до намету Лева Даниловича.

А князь перемиський, галицький, белзький, верховний правитель Галицько-Волинського князівства, хоч і запросив до себе братів, та насправді не бажав нікого бачити. Останні події змусили Лева докорінно змінити своє стале відношення до оточуючих. Зовсім недавно він розміняв шостий десяток і останнє десятиріччя безперервно воював: то разом з Болеславом виступив проти вацлавського князя Генріха, то за допомогою Ногая наголову розбив військо литовського князя Тройдена як помсту за взяття останнім Дорогочина, то прийняв участь у великій битві об’єднаного угорсько-німецького війська проти Богемії, де був остаточно розрубаний австрійський вузол, «зав’язаний» ще братом Романом і Пшемислом Оттокаром. Роман Данилович помер ще двадцять років тому, горезвісного Пшемисла вбили на цьому Моравському полі. Тоді вперше самостійно у війні брав участь його син Юрій. За щасливим збігом хоч Пшемисл і зазнав поразки, а руські були розбиті, княжич Юрій вцілів. Відтоді угорський король, малолітній Ласло Половець , [3] Ласло IV Кун, або Владислав IV Половець (1262-10 липня 1290) – король Угорщини. Онук короля Бели IV. став особистим ворогом Лева, тим більше, що його землі у Карпатах з повним правом міг вважати своїми і князь галицький.

Усі ці роки Леву доводилося самостійно приймати рішення – і популярні, і не дуже, бувало не завдаючи собі клопоту радитися з братами. Коли він був лише одним з князів, цієї проблеми не існувало – все вирішувалося на снемі, який вряди-годи скликав хтось з князів. Коли ж він став верховним князем, питати думки інших не став, та й часу на з’ясування іноді просто не залишалося. Якщо ж Мстислав, а особливо Володимир все ж відмовлялися підтримувати його починання, на допомогу приходив беклярбек Ногай, відмовити якому не посмів ніхто. Правда, Ногай спішив на допомогу лише тоді, коли це самому йому було вигідно, як от з походом на Польщу. Невідомо як відреагує сумнівний претендент на монгольський трон на рішення Лева воювати з Ласло.

Лев Данилович кинув погляд на лист, недавно отриманий від наджупана  [4] Землі на Закарпатті ділилися на жупи, на чолі яких князі ставили своїх людей – наджупанів. Берега, у якому той повідомляє, що папський легат Філіп, що прибув з Риму із сподіванням остаточно перетворити угорських половців у правдивих християн, так завзято узявся за роботу, що все закінчилося накладення інтердикту  [5] У римо-католицькій церкві тимчасова заборона усіх церковних діянь. на короля і все Угорське королівство. Правда, зовсім скоро заборону було знято, але Ласло натяк зрозумів. І не один тільки Ласло. Барони змусили короля – наполовину половця, видати укази проти половців, тим самим позбавивши його основної опори. Із ще недавно великої держави у вісімнадцятирічного короля залишився один лише титул.