Наталена Королева - Предок

— Султанша Румікая!.. Кордованська рівнина!.. Як ми далеко від них! — озивається дон Карльос і відходить до широкої софи, що над нею різьблена полиця з книгами.

Вмостився біля вогню побіч Рустема, втопив ноги мов у пухнатий мох, у велику ведмежу шкуру, розстелену при канапі. Узяв книжку з полиці.

Так приємно від тиші, тепла й білого світла що відбиває сніг…

Глянув на притулені одна до одної голови молодят, схилені над столом… Усміхнувся.

Побратимове щастя промінням своїм пригріло й Карльосове серце, налите почуттями знаними реконвалесцентам: навіщо ще якесь інше «щастя», коли лишилось життя й повертає здоров’я?..

Дивно це: але, ніби коли вирікся особистого щастя, воно тепер само міцно угніздилось у його душі!

Глянув на книжку й почув у серці ніби далекий відгук тремтіння.

Книжка була Беатина. Патер Інніґо переслав її з іншими пам’ятками та цінностями разом із викупом до еміра Ібрагіма.

Карльос швидче розгорнув книгу, щоб зупинити згадки. І прочитав:

— «У підніжжя вежі, на руїнах заснув утомлений лицар. Прокинувся опівночі й побачив світло у вежі.

Побіг до нього сходами.

Де ж узялись вони? Увечері бо не помітив їх! А вони ввели його в освітлену залю.

Там чекала в шатах нареченої дівчина. І зустрілись погляди обоїх. І впізнали одно одного, хоч і не бачились раніше ніколи. І обмінялись перстенями шлюбними…»

Карльос знав цю поему Альфонса Х-го. Але сьогодні вона захвилювала його. Ніби ці слова говорили просто до нього.

Ніжно стиснув книжку — як дружню руку, — і поклав її на полицю.

Ні! Сьогодні читати її не буде! Не встаючи, шукав другої книжки — позад себе, рукою і вчув:

— Щоб мав де вправлятись зі зброєю наш син… Мусить же він бути досконалим лицарем…

— Як тих «Троє Таємних», що долю ворожать, — тихо й мрійно відповіла сарацинка. — Троє лицарів стануть на варті біля колиски його: ти з дон Карльосом та твій шляхетний брат, що ось-ось уже приїде.

Лясерда внутрішньо посміхнувся:

— Забули, щасливі, що він, Карльос, із ними в хаті!..

Але, чому такий неспокій наростає в його душі?.. Мабуть від цієї сніговії?..

Глянув на книжку, що тримав у руці: «Троянська хроніка». Це — нещодавно здобув патер Каєтан від жидів, вигнаних із Праги чеської.

Тепер їх нагорнулось сюди так багато! [338] Історичний факт: були це жиди з Праги, які, власне, розбудували Бердичів, що своєю архітектурою вузьких вуличок сильно нагадує празьке «гетто» — жидівську частину міста Праги.

Оглянув і поклав книгу назад. Натомість витяг грубий томик невеликого формату.

Кована клямра замикала обгортку з ірхи, зроблену мистцем-інтроліґатором [339] Ірха — груба шкура; інтролігатор — майстер, що робить палятурки на книги. .

— Стривай! — озвався Адам. — Здається, спускають міст? Чи чуєш? Сурмили?

Він і Марія підбігли до вікна. Але вдолині нема нікого.

Тільки вітер кидає шматками снігу та виє в коминах.

— Дивно! — говорив стурбований Адам. — Сьогодні вже другий тиждень, від часу коли отець Каєтан мав повернутись із Київа… Таки ж урочистості сприводу святого Гіяцинта Київського [340] Св. Гіяцинт — дійсно «київський» святий, домініканець. На місці, де був той кляштор домініканський, пізніше було передмістя київське «Преорка» або «Пріорка». мають бути аж у серпні. Аби не наробили йому якоїсь халепи оті «стригольники» [341] Стригольники — православна секта, яка появилась у Новгороді в XV столітті. , що посунули з Новгородщини та загрожують знову відновити всі божевілля фляґелянтів?.. І де вони тільки беруться ті єретики?!

— І тут, і там — єретики… і тут, і там — домініканці… — шерехом набігає Карльосова думка. — Чи ж таким мій шлях позначений цими… «чорно-білими межниками» [342] Домініканці носять білий габіт і чорний, довгий ллащ. ?.. Тільки ж які вони тут і в Еспанії різні!.. Але, справді, мабуть з отцем Каєтаном щось притрапилось…

І це хвилює Карльоса.

Бо, користаючись із подорожі ченця на з'їзд домініканців у Києві, просив він заїхати до незнайомого ще йому де Кастро, що сидів на Волині.

У листі ж прохав «незнайомого родича» подати відомості про деталі гербу [343] По деталях гербу можна було пізнати — й розшукати, — наскільки близько споріднені роди. , життєві дати й наймення. Бо шукав зв’язку з цими, загубленими на чужині, членами свого роду.

Його ж повідомляв, що привіз із собою родинні аннали а також і реліквію: хрестик Фернана III — го, Святого [344] Св. Фернан ІІІ, дійсно, канонізований святий. Пам’ять його святкується 30 травня. , та молитовник, що з нього молився канонізований Римською Церквою пра-прадід родів Лясерда й де Кастро.