Наталена Королева - Предок

Тому все меншає правди на світі, а то, з дозволу Божого, за кару землі нерозумній, що сама на ся лихо накликала, вся правда ізнищиться, висхне, осякне [326] Цю легенду авторка чула від прочан, що приходили до Лаври й залюбки розповідали «дівчатам нерозумним» подібні речі. А що авторка на такі «влови легенд» ходила одягнена в українське вбрання, з намистом і стяжками, то побожним прочанам і в думку не могло прийти, що дещо з цього колись буде надруковане. …

Тяжкі зітхання наповнюють ізбу. Але не чує їх «странний [327] Странний — мандрівний. дід».

Зводить догори руки й переходить у ритмований речітатив, «мов ік серцю слова прикладає».

— І Боже сонечко заскаржиться — занарікає: «Ой, не хочу я, Господи, рано сходити, рано сходити, світочку грішному світити… Ой, не хочу я!..

То вгасаючи, мов зморені сном, то знову прокидаючись із густого чаду, палахкотить кілька лучин у поставцях біля челюстей печі… А лойовий каганець на самій печі затягає чорну стелю поволокою…

Під піччю настирливо пряде свою металеву пряжу завзятий цвіркун, задоволений із тепла, що надихали його приявні та нагріла піч.

Та не він, а протягле скрипіння відчинених дверей обриває скандування діда гудця.

М’які, нетверді кроки тяглим шарудінням розтоптують насторожену увагу. Баба Вівдя — «зілійниця» [328] «Зілійниця» — жінка, яка знає лікувальне зілля та як його приправляти й що ним лікувати; сушарня — не тільки місце де сушать овочі («крижаниці») чи гриби, але й така «лябораторія-лікарня» зілійниць, що їх мали в кожному литовському замку. За ту добу, про яку йде оповідання, на Волині був ще великий вплив Литви. вичовгалась із своєї «сушарні» й обережно тримає обома руками загорнений у ганчірку сивак-горщик [329] «Сивак» — горщик із «чорної» глини, яка при випалюванні ставала сірої барви. Такі горщики робили на Волині. На Київщині — переважно у Василькові, — виробляли горщики із глини червоної; на них яскравіш видно грецький вплив. На Волинських — цього вплину нема. . Із горщика курить запашний дим ладану й материнки, а до нього примішується запах сірки.

На грудях у баби намисто не з глини [330] Намисто з глини, випаленої, полив’яної, також. Бо скляне намисто за ті часи було дуже дороге, майже в однаковій ціні, як справжні коралі звані: «добре намисто» або бурштин. Але бурштину дівчата не носили. Було це «вдовське намисто», бо вдови коралів не носили. , а з висушених риб’ячих очей, твердих мов порцелянові кульки.

Замість дукачів — два вовчі зуби та ведмежий киготь.

Вельми стара зілійниця. І хоч дуже добра, а проте її боялися, бо прийшла вона з далека — «десь з Угрів» [331] 3 Угрів —із Мадярщини. За ті часи, українці з Мадярщини (Підкарпаття) мали постійний зв’язок з українцями на Великій Україні (Придніпрянщині); «босорканя», «босорка» — відьма, мадярське слово. Авторка ще знала одну таку «босорканю»-зілійницю. , як «босорканя», жрекиня гірських і лісових богів.

Усі розступаються й Вівдя стає сама серед просторої кімнати. Сиваком, немов коливом [332] Коливо — риж із родзинками й медом, ритуальна страва-офіра (згадка на поганські «офіри мертвим»!), якою «коливали» — очевидно, назнаючи цим рух офірний при богослужбі за мертвих. По богослужбі «коливо» розділяли між тими, хто брав участь у тій богослужбі: духовенством (про яке була звичайно окрема порція на окремій тарелі), та кревняками й приятелями померлого. на похоронній Службі Божій згори додолу, згори додолу коливає і, промовляючи, ніби не до людей: — Добрий вечір, білий ранок тобі, Земле-Тетяно. Водо-Уляно, — шмигає постолами до дверей.

Вусатий, озброєний драб заступив їй дорогу й озвався ласкавим голосом:

— Нема ще ранку, бабусю! Ще — глупа ніч. Ще люди ані не лягали, не то щоб ся обуджати!.. Не вільно виходити з хати надвір, а тому хто надворі — в хату.

Та Вівдя ніби не бачить драба. Відсуває його злегка рукою й шепелявить беззубим, чорним отвором рота:

— Не руш мене, шинку. Пушти [333] Шинку, пушти — замість: синку, пусти; «Матінки» — стародавній, друїдський культ «Матерей усіх речей», який зберігся дуже довго в литовських повір’ях; стверджує гадку, що литовська, поганська віра була друїдизмом; заздалигоди — заздалегідь, старовинна форма. . Мушу «Матінкам» накадити, заздалигоди біду відвернути… Медом-пшеницею їм поклонитись… Воді-Уляні, Матінці чистій, молока не улляли, мучиці пряженої не кинули!.. До рідного ріддя не кликали! Близько проміждо нас лихо ходить! Морену [334] Морена — богиня смерти у слов’ян. за руку водить! Ох-ох-ох! Близько! Пушти мене, шину! Чи пуштиш, питаю?