Наталена Королева - Предок

Вклонився Карльосові. З гідністю, без перебільшеної ласкавости й швидко подався додолу. Злегка похитуючись з боку на бік, почав, ніби продовжував тільки цю перервану на хвилинку розмову:

— Коли улюбленець Всемогутнього — Великий Пророк, — молився, впала з очей його на землю сльоза. З неї виросла очеретина. І бедуїн-пастух зрізав її собі на сопілку. Як заграв сопілка заплакала, як сумом і тугою змучена жінка. Слухаючи її, жінки ставали, мов квіти райські, що мріють про небо. А соловій, — так кажуть! — зачувши цей голос, упав із трояндової галузки, на смерть зачарований цим співом. Сам Пророк на хвилю спинився в молитві своїй.

— Розколись же ти, сопілко, — промовив — що відвернула мене на хвилю від молитви!»

— З того часу, щоб солодко співала сопілка бедуїна, треба обв’язати її шнуром, умоченим у смолу святої покори!.. А правовірний — як ця сопілка! — найкраще співає, чужинче, коли шлунок його порожній! Чи не маєш, мандрівниче незнаний, яшного коржа при мандрівках своїх шляхами життєвими?

Карльос висипав у пригорщу поетові дактилі:

— Ось усе, що маю!

— То ж не потребуєш ти верблюдів володарки східньої [161] «Володарка Східня» — Цариця Савська, Балкіс, що її часто згадують східні байкарі й співці. , щоб навантажувати майно своє! Але братерська рука подала дар свій з любов’ю, тому великий він перед очима Всемогутнього!.. Питаєш де Бетанія? Чи знаю її? Та ж це — рідне село моє! Зветься нині: Ель Азаріє. Саме туди несуть співця ноги його! Можемо йти вкупі!

— Кілька вбогих хатин перед очима смертних, це — Бетанія, Ель Азаріє. Перед Всемогутнім же — це найкраще з усіх місць на світу. То тут переможена була смерть! Але, що — смерть?! Гіршого за неї ворога людства, тут переможено: нетвердість у вірі!

Ідучи, байкар [162] На Сході існують професіональні байкарі й байкарки, які зі свого невичерпального запасу готові розповідати без кінця-краю. Є це не тільки «вивчені» професіонали, але справжні поети-імпровізатори. Авторка цієї повісти дуже любила слухати їх, у своїх мандрівках Орієнтом. І нічим так не хотіла бути, як одним з них!.. араб ткав барвистий килим оповідання.

— Чи ж не падає прозора й чиста дощева вода і з найчорніших хмар? Всемогутній керує смертю, як вождь каравани найслухнянішним із верблюдів своїх…

Байкар приклав свою сопілку до уст і випарував із неї цілий потік звуків, немов черпав матеріял для оповідання з цих срібних струмочків.

Усміхнувся приязно, заткнув за пояс сопілку й продовжував:

— Слова злітаються на голос сопілки, як голуби на голос того, хто кормить їх. Он, бачиш — і Ель Азаріє!.. І от, — було: Ііса бен-Маріям [163] Так називають мусульмани Ісуса Христа — «Ісусом сином Марії». Вважають його за пророка, але «меншого від Магомета». Святу Діву шанують як «матір Пророка». — пророк із Назарету, — торкнувся не раз землі цієї благословенною своєю ногою. А жили там, в Ель-Азаріє дві сестри. Про старшу говорить мудрість народня: була така господарна, що вміла б і з ослячої ноги випрясти пасма вовни. Друга ж була принаднішою за розквітлу троянду при вранішнім сонці. Мали ці сестри брата, також господаря дбайливого, що пам’ятав мудрість стародавню, яка говорить: «Поле хліборобове — Відвічному належить. Бо ж Він створив землю. І прийде день, коли запитає Всемогутній: «Що ж ти зробив із шматочком землі, що Я тобі позичив?» Молодий ще був, той брат. Ще й жінки не припровадив під дах батьківський і дітей ще своїх не бачив. Та ж нагло покликав його найсумніший і найблідший з Ангелів Божих — Азраїл, післанець смерти. І сестри над труною брата свого бездітного так болісно заводили жалібний плач свій, що й наймані плачки щирі сльози з очей своїх стирали мовчки. І почув про нещастя сестер Ііса бен-Маріям.

Та ж пізно почув: уже три тижні [164] За магометанськими віруваннями Лазар був мертвий не три дні, але три тижні. Так чула авторка цієї повісти про воскресіння Лазаря від магометанського мулли, з яким авторка читала Коран. лежав небіжчик під кам’яною плитою.

А все ж таки пророк Ііса звелів відвалити камінь із гробниці.

Аж старша небіжчикова сестра промовила:

— На що ж мріяти про те, що бути не може? Що сталось — сталось. І це — дійсність!

Друга ж сестра — красуня, — впала до ніг пророкових:

— Не має меж надія серця людського! І поза смерть, у вічність сягає вона. Чи ж милосердя й сила Всемогутнього були б менші за силу серця людського? Звели, Вчителю, братові моєму нехай вийде з домовини своєї! І воскресне він.