Наталена Королева - Предок

Та ж і вона, — так само, як і доля, — вибрала дона Санчо…

А переможений Лясерда постановив хоч по смерти лежати в тій землі, що її торкався вогненний погляд доньї Соль. Тому й виросла під Бурґосом ця «Каза Лясердо», або «Казерон Лясердо».

І Карльос любив мале паляцето. А коли постановив іти до Гробу Господнього, вирішив, що вирушить у мандрівку відсіля, де віяло легендами Сідової слави та його незломного духа.

З них Карльос набирався сили, щоб осягнути тяжку мету, за яку може доведеться заплатити й життям.

Та ж хіба гідний зватись еспанцем той, хто відступить від наміченого пляну?

Треба тільки при собі мати провідну думку. А що ж може бути вище за згадку про Сіда, що є взірцем, дорадником і — може — помічною рукою, коли ослабне втомлений дух?

Дім не вдягався в жалобу, як по смерти голови роду, коли «Карліто» — як називав його Херонімо, — вирушив у далеку подорож, дарма, що сум притис могильною плитою ввесь паляцето.

Всі розуміли: коли б і лишився живий їхній пан, то вже напевно ніколи не діткнеться цих земель його нога…

І не дивувалися, що Дієґо Мартінес, домосправець-мажордом, ходив «немов ішов за труною», забуваючи й надворі покрити свою сиву голову, хоч холодний вітер сповивав сріблястим німбом його кощаве, темне обличчя.

Весна ще не почалася. З гір тягло пронизливим холодом. Хмари розпускали на шпилях гір свої мокрі коси і, хоч інколи проривалася крізь сиву запону блакить неба, ребристі зломи скель ставали від того ще безнадійніші [73] Нехай читач, що ніколи не був в Еспанії, не дивується таким описанням її. Бо Еспанія — цілком не така, як, наприклад «благословенна» Італія — і якою собі уявляють її ті, що ніколи її не бачили. Тепло, соняшно, безжурно й ясно тільки в Андалюзії {та?} на півночі, на побережжі Середземного моря й Атлянтійського океану. В Кастилії ж — зима буває дуже гостра, тим гостріша, що без снігу і з холодним вітром із гір. .

Слуги не могли отямитись.

— Як могло статися, що Херонімо і домосправець «пустили» з дому пана в такий час? Та ще й самітнього, без супроводу?

І чого аж тепер приправляється Херонімо сам до подорожі?

Два мули, троє коней… ладяться в супровід і двоє людей. Так наказав Мартінес.

Але куди саме? І пощо?

В неділю перед св. Марком до Каза Лясердо пригнався гонець із Толедо.

Ті, що були з дон Карльосом у похоронній мандрівці володарки, впізнали вояка Пальоміто.

Він це відпроваджував із сумного весілля дон Карльоса тих володарчиних «труверів із Романії», що про них тоді так нагло згадала була королева.

Тепер Херонімів від’їзд затримався, бо ж старий джура мав на цілий день поїхати до Бурґосу.

Другого ранку вислухав Службу Божу в Сан Педро, сповідався й запричащався, ввечорі ж, із Пальомітом та двома людьми з паляцета вирушив до Сарагоси.

Так он куди збирався улюблений панів джура!

Хто ж бо не знав про особливу Херонімову побожність до Nuestro Senora del Pilar! Що на непорушному стовпі — «columna immobilis» з’явилась Апостолові Якову?!

Тільки ж знову було дивно, що перед від’їздом на ту прощу, прощався Херонімо з Дієґом Мартінесом «немов би виїздив на бій із невірними…» Тричі поцілувались обидва. Сльози були на очах в обох…

— І за мене грішного помолися там, брате, як буде на те воля Божа… — аж надто поважно просив наостанку домосправець.

Удорозі, Херонімо їхав усе одалік із Пальомітом.

І що робив у Сарагосі, — також не довідалися люди з паляцето.

А старий, тим часом, довго шукав у Сараґосі гітану Белен, ту, що то звичайно смажила в олії свої оладки під колишнім палацом маврських шейхів — Castillo de la Aljaferro [74] В Еспанії мало кочовних циганів, бо це звичайно бувають лише ті, що займаються контрабандою. Решта жиє осіло у приділених їм частинах міст, займаються торгівлею, ремеством якимсь, а старі циганки — дуже чисто одягнені, — печуть звичайно, оладки «banuellos» на перехрестях вулиць, коло урядів або шкіл. Тісто мають готове, перед собою — переносну залізну піч. Діти — циганчата підкладають палива, а старий циган — відбирає заплату. На замовлення купуючого, циганка напече шість, дванадцять — або скільки замовить купуючий — свіжих, теплих оладок. Так, принаймні, було ще за молоді роки авторки. /Як мені пояснили, «бун'юелос» то, скоріше за все, пампушки. Щось схоже на «хрустики», але з сиром та солодким сиропом з цукру з добавкою листя від інжиру. А млинці такі називаються «охвелас» з таким «в» як в англійській «w»./-Прим. уп .