Дарина Гнатко - Восьма жертва

Пані Анастасія зомліла й другого дня втратила дитя.

Розхворілася вона після того не на жарт, змарнілася й схудлася так, що нагадувала скоріше тінь себе колишньої. А пан Власович усе не повертався, хоча як уже вона на нього чекала, так чекала – тільки увійде до кімнати покоївка її, так і полине до неї благальним поглядом, прошепоче ледь чутно:

– Не повернувся?

Й Марина її день у день хитала заперечливо головою.

– Не повернувся.

Пані Анастасія, зачуваючи таке вкотре, не тримала вже в собі сліз, плакала знову й знову, й дівки не відали, як же то було її втішити. Не витримав страждань сестри зрештою сам граф Ростислав Маркович, поїхав до Кременчука й привіз Власовича до маєтку. Й як оживилася, як ожилася Анастасія Марківна, коли до покоїв її забіглася схвильована Марина й сповістила про те, що пан Олексій Васильович повернувся. На зблідле лице її якось разом, в одну мить повернулося забарвлення, воно навіть почервонілося, й якою слабкою вона не була, а звелася з ліжка, похитуючись, додибала до дзеркала й наказала подати щонайкращий капот, причепурити волосся й напудрити лице.

Увійшов Власович, і двері за ним щільно зачинилися.

Що там уже відбулося між подружжям за зачиненими дверима, так і полишилося невідомим, та змирилися вони після того настільки, що пані Анастасія понесла вдруге, щоправда, й те дитя вона втратила також невідомо й чому. Хоча дівчата шепотілися по кутках, що пани, змиряючись, дійшлися певної згоди – пан Олексій Васильович не зраджує пані з панянками, аби було про неї менш пліток у товаристві, а вона заплющує очі на те, що його час від часу може потягнути до іншої жінки, за умови ж, коли ця жінка буде з кріпачок графа Смотрицького.

Пан Олексій з любощами не затримався.

Пані ж Анастасія, як там на словах вона на що не погоджувалася, та, коли чоловік утрапив оком на селі на досить принадну дівку Наталку Стоженківну, почала нервувати. Власович особливо й не крився – оселив Стоженківну в одному з флігелів, що було їх збудовано в маєтку для панів-гостей, і навідував дівку, нікого не соромлячись. А Наталка та чи вже хотіла, чи не хотіла йти в полюбовниці до пана Олексія – та хто ж там питався її? Й скільки було такого по маєтках панських, що пани брали до своїх покоїв вродливих дівок, у любощі з ними впадалися, а хто був жонатим, то траплялися такі, що й паній своїх не страшилися – відкрито любилися з дворовими дівками, та ще й промовляли, що не потрібно й коханок шукати по містах та столицях, витрачаючись значно, утримуючи тих ненаситних паній. По селах серед кріпачок знаходили іноді такі коштовності, що куди там примхливим міщанкам та паням? Щоправда, пивогорські кріпачки від панської уваги не потерпалися – пан граф ніколи не виявляв цікавості до них. І так тривало до того часу, поки Власович не розпочав полювання.

Через деякий час пані Анастасія втратила чергове дитя, а ось Наталка на час появи у маєтку Владислави Пашинської мала скоро розродитися.

І Власович видивлявся собі інших дівок.

І будинком знову луналися сварки між подружжям.

Хтось із гостей засміявся з тих витівок Власовича й ураз наче забувся про нього, хтось же продовжував перешіптуватися між собою, кидаючи обережні погляди на рознервовану Анастасію Марківну, але музики заграли знову й свято на честь весілля графа Смотрицького продовжувалося.

Владислава ж перебувалася в кепському настрої. Тягновило її мов силою невидимою до того Забродіна, й слідкувала вона непомітно чи не за кожним порухом його, й напружувалася внутрішньо, коли запрошував він на танець котрусь із панночок чи паній, якими так і повнилася бальна зала будинку Смотрицьких. Спостерігала, як танцює він, як дивиться на панночок, як обіймає, щось проказуючи, й відчувала, що все тяжкіше їй саму себе стримувати, аби не підійти до нього, порушуючи правила цих гонорових панів. Аби ж хоч якось уже відволіктися, йшла в танок з Ростиславом, танцювала з іншими панами й усе ж кидала відверті позирки в бік Забродіна, закликаючи його підійти до неї, поглянути знову в очі, як дивився він у них на ґанку, коли під’їхав до неї так близько на своїм баскім коні.

Але Забродін у її бік уперто намагався навіть не дивитися.

Й Владислава раптом уторопала, що має робити.

Мило всміхаючись, вона павою поважною пішла до пані Забродіної й вже за декілька хвилин приязної розмови відала про те, що пані Тетяна Олексіївна декілька років як є удовицею й любий син Олексій у неї єдине дитя – вистраждане, вимолене в прощах та гарячих молитвах дитя, й до його народження щасливе та безмежно закохане подружжя Забродіних більше десяти років не мало від Бога благословення діточками. Скільки сліз вилила Тетяна Олексіївна, як дрижала вона над єдиним своїм сином, коли ж народила його нарешті.