Тимур Литовченко - Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

– Не знаю, як це пояснити…

– А це пояснив президент США Рональд Рейган, коли назвав СРСР «імперією зла»! Вам це, звісно, неприємно визнати, бо ви віддали всі свої сили, всю завзятість «солдата Вітчизни», коли вірою і правдою служили цій імперії. Та й усі ми жили в ній. Я також, між іншим…

– І на цій підставі…

– На цій підставі я стверджую, що Радянський Союз розпався дуже вчасно – рівно через шістсот шістдесят шість років після свого заснування! І єдине, що зараз потрібно – це не дати йому воскреснути. Про це я й пишу містичний роман «Лейтенант диявола».

– То ти вважаєш, що СРСР буде відроджуватися?!

– Я не вважаю, що БУДЕ. Я вважаю, що така спроба буде здійснена. Але якщо ми не дамо цього зробити – то цього й не станеться.

– А хто такі «ми», якщо не секрет?..

– Ті, хто матиме сміливість протистати спробам відродити СРСР – нову «імперію зла». І колись ми проти неї ще повоюємо, повірте…

– Фізично?!

– Фізично, Едуарде Рустамовичу, фізично! З кров’ю і смертями.

– Ти гадаєш, це так легко?! – обурився Давлетов і додав, не стримавшись: – Х-х-хлопчисько!.. Ти хоч знаєш, про що говориш?!

– Я знаю лише дві речі. По-перше, допустити відродження СРСР не можна. Інакше попереду будуть нові шістсот шістдесят шість років панування нечистого на тутешній землі. І я не знаю, яким жахом це обернеться для людства в цілому.

– Ти настільки впевнений?..

– Так. Бо, по-друге, жінка-самозванка Марія Деві, яка сама себе назвала Христом, а по суті є антихристом, з’явилася на нашій українській землі. Й народилася вона в Донецьку, а журфак закінчила в Києві… Отже, нечистий зазіхає на нашу землю, Едуарде Рустамовичу! А тому війна… якщо хочете – ДУХОВНА війна за майбутнє всього людства на нашій землі ще запалає! Незалежно від того допишу я роман «Лейтенант диявола» чи не допишу, опублікують його чи не опублікують. Так буде, і все тут!

– А коли саме?!

– Не знаю. Але колись це станеться неодмінно.

– Ох, Спартаку, Спартаку!.. І знайшов же ти собі тему, – Давлетов аж крекнув від розчарування. – Я ж бо думав, ти про щось веселе пишеш, а ти!..

– Ну, чому ж, є у мене й веселі заготовки майбутніх творів, – посміхнувся молодий чоловік. – Усякі заготовки є, на будь-який смак. Просто ці «білобратчики» настрій такий містичний навіяли… Та й екскурсія в садибу Гоголів-Яновських… Микола Васильович великим містиком був, погодьтеся.

– Не знаю, не знаю, – невдоволено пробурмотів відставник. – Я ж казав, що не люблю чортівні всякої. Й мені дуже шкода, що колишній хлопчик, якого я знаю з дитинства, коли підріс і вивчився на нормального інженера-науковця, почав захоплюватися всякими чортами, відьмами, ожилими мерцями й потопельницями.

– Ох, Едуарде Рустамовичу! Бачу, шо ця тема вам занадто вже неприємна, – зітхнув Спартак, – а тому давайте поговоримо про щось інше.

– І про що ж саме?..

– От ви, наприклад, сказали якось, що отримали листа від того, кого назвали Аліком Вайнштейном. Він нібито жив колись у нашому домі в Києві на Подолі, але потім поїхав звідти світ за очі…

– Ну так, казав, – не дуже охоче підтвердив Давлетов. – Це дійсно колишній наш сусіда, так. От навіть коли мене на війну призивали в сороковому році, то Алік тоді…

– Секундочку! – Спартак зреагував миттєво: – А чому ви кажете про сороковий рік? Хіба війна розпочалася не двадцять другого червня сорок першого року?..

– Це ще не та війна була. Не Велика Вітчизняна, себто. Мене та Микиту Стригунця проводжали на війну всім нашим двором першого травня сорокового ще року. Алік Вайнштейн на той час вже був офіцером, і твій прадідусь Арон Маркович напучував нас… мене з Микитою, себто. Й Алік Вайнштейн теж напучував. І була ще гроза, яка залила наш святковий стіл.

Едуард Рустамович зробив крихітну паузу і спитав трохи здивовано:

– А тобі мама хіба про ці наші проводи не розповідала?..

– Мама Гатя тільки в сорок третьому році народилася, то як же вона могла про це розповісти?!

– Отакої! Ось бачиш, до чого я вже старий, – зітхнув Давлетов.

– То розповісте про того Аліка Вайнштейна? – м’яко нагадав Спартак.

– Навіщо це тобі? Як нас на війну призивали – це ж тобі не Гоголь!..

– А чом ви вирішили, що мене виключно містика цікавить?..

– А що ж тоді?

– Ну-у-у… Ось я від маминої подруги – від тітки Тосі – чув, нібито ви на Кубі служили. Це так?

– Так. Але ж я не тільки на Кубі служив.

– А де ще?

– Наприклад, в Лівії. Або в Китаї. У мене нагороди навіть звідти є.