Тимур Литовченко - Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

– Не лізьте поперед батька в пекло.

Що ж, не лізьте – то й не лізьте. Поступово мешканці будинку по вулиці Леніна, № 16 змирилися з дивним сусідою. Тим паче в країні коїлися значно більш незвичайні речі, про можливість побачити їх наживо раніше ніхто навіть і не думав. А тут якийсь хоч і божевільний, проте абсолютно безпечний дідуганчик… Та грець із ним! Цур йому пек!..

Отак усе й тривало до самого останнього часу, аж доки Шизодід не затіяв удома якісь хімічні експерименти, наслідком яких став неймовірно жахливий смердіж, що пробивався навіть на сходову клітку. Попервах проходячи повз зачинені двері його квартири, Ольга Матвіївна та її домочадці лише затикали носи й дихали виключно через рот. Потім усі сусіди, намагаючись подолати нудотний сморід, перестали закривати вікна буквально цілодобово. А коли терпіти стало несила, хтось кинув ідею:

– Послухайте, скільки можна зносити знущання цього шизонутого над усіма нами?! А давайте вимагати, щоб його нарешті виселили звідси!

– Ага, так тебе, вумника, й послухають, – резонно заперечили інші.

– Послухають, послухають! Якщо ми заявимо, що не підемо голосувати на президентські вибори всім нашим будинком, – послухають! Вибори післязавтра, їм явка потрібна. То що, як вам ідея?! З’їли, га?..

Ідея таки сподобалася: цілий багатоквартирний будинок в масштабах селища – це багато. Влада має дослухатися, неодмінно має!..

Отож склали петицію, підписали її всім будинком (за виключенням Шизодіда, який і став причиною невдоволення) та віднесли дільничному. Прочитавши петицію і вислухавши обурені промови активістів на чолі з Ольгою Матвіївною, інспектор зажадав розібратися з усім на місці. Коли прийшли під двері квартири, міліціонер принюхався, потім з перекошеним обличчям озирнувся до натовпу сусідів і проскреготав:

– Людоньки добрії, скіжіть-но, а коли хоч хтось із вас загалом востаннє бачив громадянина Бугрима?!

– Бугрима?.. А хто він, Бугрим той?! Хто це такий?.. – посипалися звідусіль здивовані запитання.

– Бугрим Харитон Якимович, він тут живе. Ви ж про нього петицію…

– Авжеж! Точно, його Харитоном Якимовичем звати, а не Якимом Харитоновичем! І так, Бугримом, – зраділа Ольга Матвіївна. – Ні, здається, останнім часом не бачили. Останнім часом він, здається, не виходив…

– Тоді ламаємо двері.

– Чого-чого?..

– Ламаємо двері, кому кажу! Нумо, хто мені допоможе?

Наперед вийшов найздоровіший з сусідів, і разом з дільничним вони з розбігу вдарили плечима у вхідні двері квартири, потім ще й ще, аж доки не виламали замок. Попри те, що сморід посилився багатократно, натовп вломився в «однушку» слідом за міліціонером, а там!..

– Ах ти ж мать моя женщина! І як ми не второпали, що Шизодід просто сконав, а не хімією зайнявся?! – мовив хтось із сусідів.

– Шизодід – це хто? – перепитав інспектор, затиснувши ніс і хекаючи широко роззявленим ротом.

– Шизодід – це Бугрим ваш. Харитон Якимович, царство йому небесне. Прізвисько у нього таке було поміж нами, – уточнила Ольга Матвіївна.

Хоча вони були рідними братом і сестрою, проте розмовляли відверто на життєво важливі теми не надто часто. Воно й зрозуміло: в шкільні роки Льонька повсякчасно тягнувся до Рафки, щоб разом з ним влаштовувати різноманітні капості, Агата ж проводила весь вільний час із подружками та своєю пухнастою улюбленицею – кішкою Хірохіткою. Окрім вікової різниці у цілих десять років, у них були абсолютно різні інтереси, що розійшлися ще більше, відколи хлопці поступили в інститут. А по закінченні КПІ Льонька розподілився до Запоріжжя, де побудував життя сам собі, як умів і як розумів, без жодної сторонньої допомоги.

А тепер?..

А що тепер!..

Обидві дочки Леоніда Самсоновича разом з усіма своїми кіндерами обживалися на землі обітованій. При цьому, керуючись мудрими батьковими вказівками, обидві змінили імена: Інга перетворилася на Едіт (що трохи нагадувало ім’я її прабабусі – Юдіф), Евеліна – на Еліану [37] Ім’я Еліана має цілих три версії походження – греко-римську, французьку та єврейську. За останньою версією, це ім’я означає або «Мій Бог – моя сім’я», або «Бог відповість мені». .

До речі, молодшенька вже остаточно викинула з серця і пам’яті свого Колокольцева, знайшла собі нового кандидата в чоловіки і тепер посилено готувалася до заміжжя. Зробити хупу [38] Хупа – 1) традиційне єврейське весілля; 2) церемоніальний балдахін, під який стає майбутнє подружжя. розраховували, коли батьки нареченої остаточно переїдуть до Ізраїлю. На жаль, у старшенької все складалося не настільки райдужно. Чому так?.. Хтозна. Своєму Русанову (який після розлучення «квасив» по-чорному і, здається, був готовий забомжувати) Інга-Едіт анітрохи не симпатизувала, ще коли вони мирно співіснували разом, а про еміграцію ніхто навіть не думав. Можливо, «щось таке» вона й досі відчувала до невідомого коханця, про якого батьки лише здогадувалися, але місце проживання якого так і не «вирахували»…