Раїса Плотникова - Марго та сексот

Дикі бажання, які приходять мимоволі, не вимагають пояснень – вони вимагають або дії, нехай і абсурдної, або зречення.

Семга не зрікся, він усе описав до словечка, до коми, до крапки. І відніс куди слід…

Ця вулиця пахла керосином. Хоча слово «пахла» б’є по вуху, чомусь ніхто не казав, що там смердить. Може, тому, що до цієї горючої суміші ставилися з великим пієтетом, адже вона була вкрай необхідною майже в кожному домі. До слова, керосин тоді гасом ніхто не називав.

На розі Садової та Гомона постійно стояла густа й ядуча задуха. Грубезний дядько із жовтими від махорки вусами, у довгому, до самісінького долу, фартуху, у кирзових чоботях, у рукавицях чорного кольору наливав із діжок в посудину покупця керосин і бензин. Вонюча й горюча суміш потрібна кожному, бо на керогазі чи примусі їжу готує майже все місто, а по селах і навіть на околицях міста ще немає електроосвітлення, і лампа-керосинка освітлює темні закутки осель пролетаріату й селянства.

Жива черга, наче цілісна істота, із каністрами й пляшками різного штибу терпляче вихиляла хвостом і рухалася повільно-повільно. Люди гомоніли собі про всячину, та іноді зривалися на якусь суперечку і галас здіймався до самісінького небозводу.

– Ану, цить! Не галдіть тут над вухом! Я й так уже з ніг падаю. Цигарку скрутити ніколи, а ви завелися, – сердито гаркнув вусатий торговець.

– А вам не положено цигарку тут крутити, – перекрикнула його тіточка у квітчастій хустці. – Он де написано й намальовано, що заборонено…

– Поговори мені! То стоїш із порожньою літровкою, з порожньою й додому почвалаєш. І не ти одна, а вся черга…

– Не маєте права! Ви на роботі, а люди…

– Та ладно… Зачинюся зараз, так тобі усі таке «спасіба» скажуть.

Черга сколихнулася, захвилювалася і перемкнула всю багатоголосу увагу на тіточку. Загаркали. І – як сім баб пошептало. Замовкла бідолаха.

Тільки у крамаря шланг таки застопорило – не ллється керосин у посудину і баста. Він щось там смикав, перемикав – глухо. Тоді вийняв гумову кишку із каністри, обтер так-сяк рукавицею і почав дмухати в отвір, надуваючи щосили щоки. Керосин – не з місця. І вже аж після того, як дядько засунув шланг в рота й щодуху потягнув у себе, противна рідина рушила і за мить уже йшла цівочкою у ємкість. А продавець раз по раз спльовував гидоту через свої руді вуса на землю, встигаючи при цьому лаятися вповні пристойними словами.

– Розтуди твою наліво! Як насмокчешся за день, так в животі пекло, а не кишки.

У черзі стояв і Валька. Він трохи хвилювався, бо ходив у школу на другу зміну і міг запізнитися на уроки. Тепер йому було вже 14 рочків. І найбільше в своєму житті підліток ненавидів черги, у яких доводилося стояти чи не тричі на тиждень. То стій за хлібом біля «тридцятого» магазину, то біля «сітки», у якій приймають склотару, то на базарі за копитами… О, то окрема розповідь, яку не можна оминути.

На свята будь-якого штибу – чи то державне, чи то релігійне – вдома обов’язково варили холодець. Оскільки ця страва вимагала присутності в каструлі чи то великого, можна й пристаркуватого, домашнього півня, на якого не завжди вистачало коштів, чи то телячих, чи бодай свинячих ратиць, Валька з Валєркою мали в базарний день зайняти чергу під м’ясним павільйоном. Та центральні ворота відчинялися о сьомій годині, і до того часу там уже стояло чималенько бажаючих святкувати з холодцем. Тоді брати розробили свій план захоплення входу саме до павільйону, а не до воріт. Вони вставали вдосвіта, і оскільки до базару було рукою подати, прудко опинялися біля глухої огорожі, де їх ніхто не бачив. Валєрка ставав навкарачки, підставляючи братові зігнуту спину, і Валька, озирнувшись навсібіч, вмить перескакував через височеньку загородку, біг до павільйону і сідав на дерев’яний виступ побіля дверей. Коли король м’ясної лавки дядько Семен поважним кроком являвся на роботу, вилискуючи набухлими від ситості щоками, то зазвичай першими в черзі були наші швидкостріли, а вже після семи годин у тісний простір ввалювався розбурханий натовп, який за теляче копито перед святом Жовтневої революції ладен був знести голову кожному, хто «вліз» без черги. Скандали й мордобої були абсолютно звичною справою. Ніхто не хотів святкувати без холодцю?! Ну без «Московської» ще якось можна, бо самогон був у кожній хаті, а без холодцю – ніяк.

Стоячи з пляшкою для керосину, Валька першим помітив Ксеньку, яка примостилася у хвіст черги й дістала з-за відвороту пальтечка невеличку книжечку. Хлопець пошкодував, що не додумався так само використати час і намірився підійти до сусідки по житлу, яка тепер не була такою близькою товаришкою, як у ранньому дитинстві. Уже сіпнувся, зробив крок і завмер. Став уважно розглядати Ксеньку. Ну так, ніби вперше побачив. Осіннє пальтечко – наопашки, смолисте волосся вибилося з-під хустинки, татарські оченята втупилися в текст… І бігали-бігали, наче ті голуби, що визбирують розсипане поживне зерно. І було в неї на личку написано, що вона не тут, а пиряє в якомусь загадковому вимірі, не відчуваючи, що стоїть у черзі за керосином. Черга – сама собою, а Ксенька – окремо. У натовпі, а – осібно.