Раїса Плотникова - Марго та сексот

Вони – Валька, Валєрка і Марія Павлівна – стояли на «кіровському» майдані, притиснувшись одне до одного, й дивилися на метушню сірих від пилу людей, які нікого не бачили, бо саме вгризалися в церкву…

До цього містечка, як і до багатьох міст Украйни, милої за Шевченком, не варто підходити тільки з однієї сторони. До нього треба придивитися звідусіль – і копати, й копати… Можна – з Подолу й до самісінького центру, а можна – від Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, який уярмили браві радянські вояки, і до колишнього жіночого єпархіального училища. А якщо хтось таки докопається хоча б до 60 чи 70 років XX століття, то матиме можливість побачити перевернуту догори ногами дійсність без титульної сторінки, яка ніколи не буває правдивою. До правди докопається тільки той, хто не погидує забрьохатися по самісіньке грішне тіло багном різного походження й кольору.

Тоді в моді був кумач…

Уже першого дня після призначення товариша Семги начальником цеху чималого заводу в провінційному місті, новоспечений керівник напустив на себе поважність і, надаючи власному обличчю потайного виразу, одним махом спробував загнуздати усі очевидні емоції. Йому без особливого зусилля вдалося законсервувати посмішку до інших часів, а відбитки на серці осоружних прикростей він сподівався прямо таки поховати на віки вічні.

Ще не дійшовши до кабінету, він уявляв себе в начальницькому кріслі незламним і рівним, ніби гвіздок десяточка, який спеціаліст загнав твердою рукою куди слід. Усім без винятку відвідувачам Семга намірився демонструвати власну значущість і непохитність. Ні про яку, навіть найменшу, фамільярність мови не могло й бути. Моментально відчувши себе володарем енної кількості людських особин, він спрожогу почав пестити й множити в думках бажання прямо чи опосередковано відчути ще й можливість впливати на тих, хто мав душу.

Душу, як виявилося, мали всі: задушевні співрозмовники і майстри фраз для роздирання душ, ті ж душопродавці й довершені душогуби, не кажучи вже про добродухів. Її мали навіть ті, хто вихвалявся своїм бездушшям. Хоча стосовно них виникало питання: а таким то на біса душа? Відповідь могла бути приблизно такою: ця невидимка при народженні дається всім людям безвибірково для того, щоб нею користуватися. Усі інші питання, які виникають і витікають із даного, кожен володар душі може ставити собі сам і бажано самому на них відповідати.

Новоспечений керівник навіть не підозрював, що непереборне бажання може загнати його в глухий кут і вся робота зійде до банального сортування, хоча ця справа виявиться зовсім не банальною, швидше навіть навпаки – доволі оригінальною і навіть захопливою, бо сортувати живі створіння – це вам не… Хоча, яке там «не»? Будь-яке сортування за бажанням з легкістю можна ототожнити з сортуванням фруктів на базі чи з іншим примітивним сортуванням.

Першою під прискіпливий погляд новоспеченого начальника потрапила дівуля, яка, мабуть, була довіреним обліковцем у попередника цієї доволі скромної по тамтешнім часам обителі. Ще досить молода жінка в синьому спецхалаті поверх яскравої сукенки стояла біля столу спиною до входу, ледь зігнувшись й оголивши більше належного і так помітні округлості ніг. Він піймав себе на тому, що ці повнуваті, красиві ноги не розбурхали його вельми сприйнятливу уяву, і якщо цікавість все ж таки виникла, то винятково з погляду антропології – як нормальної варіації фізичної будови людини. Несподівано його думка спіткнулася і сковзнула на задвірки нещодавнього. Виявляється, він уже певний час не реагує на жіночі принади належним чином, більше того, йому глибоко наплювати, які ноги будуть у його майбутньої секретарки, коли він підійметься щаблем вище на посаді. Якби комусь збрело в голову, що цей новий начальник престарілий і скрізь лисий, то треба уточнити, що від роду йому на ту мить не було відміряно ще й тридцяти років. До того ж він був злегка спортивним, злегка симпатичним, та найголовніше – досить кебетним, щоб не потрапляти на гачок володаркам таких ось ніг. Чи був від достатньо твердоголовим? Це питання риторичне. Бо в чоловікові мирно уживалися аристократизм і солдафонський гумор, товариськість і вульгарність, благородство і мерзенність… Ба більше, вистачило місця навіть для бабської слізливості при нібито залізній витримці.