Раїса Плотникова - Марго та сексот

– А може, не сьогодні? Може, якось іншим разом сходимо? – запитав Валька свою вкрай рішучу товаришку, уже стоячи на дерев’яних рипучих східцях в коридорі бібліотеки.

– Ні, ну не тепер, так в четвер! Ти ж обіцяв, що сьогодні… – закопилила нижню губу Ксенька. – А що ми будемо читати? У нас уже всі казки напам’ять вивчені.

Це був вагомий аргумент. Бо Котигорошка, Буратіно чи Незнайку вони вже знали як свої п’ять пальців і давно переказували книжки навперебій і майже слово в слово по пам’яті…

За великими дверима царювала незрима пані тиша. Просунувши голови у щілину дверей, малі завмерли. Урочистості миті додавала червона килимова доріжка із зеленими смужками з обох боків. Рівними рядочками виструнчились стелажі з книжками, які манили таїною й надією прочитати щось таке, від чого заб’є дух. А може, саме в якійсь із тих книжок можна буде знайти відповідь на питання, котрі дорослі люди залишають без відповіді, подумала Ксенька і рішуче розчинила двері на всю котушку. Валька від несподіванки мало не впав носом на червону килимову доріжку. Ні, він таки впав, але на обидві руки, які встиг випростати попереду себе. Та як би там не було, вони опинилися в бібліотеці. Після такого неочікуваного вторгнення із-за столу вислизнула невеликого росту жіночка і кинулася на допомогу хлопцеві.

– Як же це ти, хлопчику?! Дуже забився?

– Та ні – усе в порядку. Я ненароком… – забурмотів Валька, підхопившись і показуючи за спиною кулака своїй приятельці.

– Мене звати Ксеня, а його – Валька. Ми хочемо розписатися у вас, – заявила дівчина з ходу, щоб одним махом замилити прикрість. – Валька вже уміє по-дорослому, а я – по складах.

– А мене звуть Раїсою Миколаївною, – сказала бібліотекарка, прикриваючи рукою посмішку. – Почнемо з того, що ви, мабуть, прийшли, щоб записатися в читачі, бо розписують не тут, та й, боюся, ще не на часі вам, молодята. Але чому ви без дорослих?

– Та наші дорослі то на роботі, то гостей стережуть. У них немає часу по бібліотеках ходить.

– Та ви ж, мабуть, ще й в школу не ходите? Я не можу вас без дорослих записати читачами.

– Я в цьому році йду в перший клас, – поспіхом, допоки не перебила Ксеня, вставив свої п’ять копійок Валька.

– Це нечесно! Я чула, як по радіо казали, що у нас молодим – дорога… А ми що – не молоді? Удома я не можу навчитися читати по-дорослому, бо там Вася із Ками репетує на всю вулицю Плєханова. Нашу церкву навіщось закрили, і тепер його ніяк не можуть охрестити, щоб нарешті поїхав звідси. А мені треба терміново навчитися читати, – заторохтіла горохом об стіну мала.

– Які книжки тобі подобаються? – запитала Раїса Миколаївна настирне дівча.

– Та я всенькі книжки люблю читати. Хочете, я вам про Котигорошка усе розкажу напам’ять? І «Золушку»… Я уже багато читала. Але мені треба, щоб там було про принцесу або королеву. У вас є такі книжки?

Звичайно, Ксенька казала неправду. Вона не завжди відрізняла правду від брехні. Та її брехня – це ніби й не зовсім брехня, а така собі напівправда. Іноді вона видавала за дійсність те, що їй могло привидітися вночі, чи те, що вигадувала й уявляла… Вона ще не знала, що література часто саме так і народжується на світ. Великі казкарі – найбільші фантазери й брехуни, але трапляється й так, що їхні казки стають реальністю. Отож, правда задаром може потонути у життєвому вирі, брехня ж – не просто виплисти, а обернутися на правду. І те, що Ксеня сказала про прочитання книжок, вже апріорі не було обманом.

– Якщо ви мешкаєте десь поряд, давайте, я вас запишу до читальної зали! Ви будете приходити й читати у нас скільки захочете.

– А хіба так можна? – здивувався Валька. – Ми живемо на Плєханова, і я б ходив… А ти, Ксень?

– Ой, та чого б це ти без мене ходив?! У тебе вдома воює дід Прокіп, а у мене тепер пищить Вася нехрещений. То тут би нам було ловко читати.

Відтоді наша парочка почала відвідувати міську бібліотеку дуже часто. І все б нічого, навіть все було б дуже добре, аби не кохання. Так-так, саме кохання мало-помалу почало руйнувати щиру дитячу дружбу.

Ксенька й справді швидко вивчилася читати, бо у бабці Марії почалися канікули й вона все частіше забирала Ксеньку до себе. Вони удвох малювали картинки і підписували їх. Користь подвійна – і малювання, і читання.

А маленька на зріст й злегка скособочена Раїса Миколаївна була великою любителькою літератури й ще більшим знавцем дитячих вподобань. У неї не було ні чоловіка, ні дітей, ні коштовностей – у неї було море книжок, і вона відповідала на такі скритні питання, на які жоден дорослий зроду б не відповів дітям.