Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

Проте й ця іскорка оптимізму була готова згаснути: потужний циклон насувався до Чикаго з прерій.

У цей період (точна дата невідома) молочник Джозеф Мак-Карті зупинив свій візок біля чиказького парку Гумбольдта. Було близько одинадцятої години ранку. Його увагу привернув якийсь чоловік у парку. Молочник зрозумів: він знає цього чоловіка: то Патрік Прендерґаст, поширювач газет з «Inter Ocean».

Химерним було те, що Прендерґаст ходив колами. А ще дивніше — він ходив, закинувши голову й насунувши капелюх на обличчя.

На очах у Мак-Карті Прендерґаст наскочив на дерево.

Почалися дощі. Спочатку Бьорнема це не турбувало. Дощ прибив пил, що здіймався від незасаджених ділянок, яких, на жаль для нього, було забагато, дахи вже збудовано, навіть на Будинку виробників і вільних мистецтв.

«Іде дощ, — писав Бьорнем до Марґарет у вівторок 18 квітня, — і я вперше кажу про це: ну й нехай. Мої дахи нарешті в такому чудовому стані, що не бояться протікань».

Але дощ тривав і посилювався. Уночі проти електричних ліхтарів він падав так густо, що струмені води майже не просвічували. Пилюку він перетворив на грязюку, в якій грузли коні й буксували фургони. І він знайшов дірки в дахах. У середу вночі над Джексон-парком пройшла особливо потужна злива, і незабаром зі скляної стелі Будинку виробників і вільних мистецтв линули шістдесятиметрові струмені води — просто на експонати. Бьорнем об’єднав зусилля цілої армії робітників і охорони, які півночі боролися з протіканням у будівлі.

«Минулої ночі була найстрашніша буря, яку ми тільки бачили в Джексон-парку, — писав Бьорнем до Марґарет у вівторок. — Не пошкодило ні будівлі, ні територію, тільки дах Будинку виробників потік зі східного боку, і ми до півночі накривали товари, щоб вони не промокли. В одній газеті написали, що ген. дир. Девіс був там і про все дбав, що не залишив будівлю, поки все не поладнали. Звісно, містер Д. і близько нічого такого не робив».

Здається, дощ наочно продемонстрував, скільки роботи насправді залишилося. Того самого вівторка Бьорнем написав Марґарет ще одного листа: «Погода тут дуже погана, і це триває від минулого вівторка, але я тримаюся, хоча перед нами ще гігантська робота… Останній місяць вона була надзвичайно напружена. Тобі важко навіть уявити. Сам дивуюся своєму спокою за отаких умов». Але ця пригода, зазначає Бьорнем, випробувала його помічників: «Навантаження показує, хто з них викуваний з доброго металу, а хто ні. Маю тобі сказати, мало хто з них за цих умов перебуває на належній висоті, але є й цілком надійні люди. Решту треба підганяти в будь-яку пору дня, і від них я дуже втомлююся».

Як завжди, він сумував за Марґарет. Вона була не в місті, але мала прибути на відкриття. «Я буду тебе виглядати, люба моя дівчинко, — писав він. — Коли приїдеш, матимеш здатися!»

Як для такої стриманої доби й для самого Бьорнема, то був лист, від палкості якого міг загорітися конверт.

Щодня те саме: затуманені вікна, папір склеюється від повсюдної сирості, демонічні оплески дощу б’ються в дах, усюди тхне потом і мокрою вовною, особливо в робітничій їдальні в обідню пору. Дощ пробирався під ізоляцію і призводив до коротких замикань. Біля оглядового колеса Ферріса насоси, призначені для того, щоб прибирати воду з котлованів, працювали цілодобово, але все одно не могли впоратися з такою зливою. Дощ лив крізь стелю Будинку жінок і зупиняв встановлення експонатів. На «Мідвеї» мерзли єгиптяни, алжирці й напіводягнені даґомейці. Лише ірландці в ірландському селищі місіс Гарт, здається, стоїчно терпіли негоду.

Олмстеда дощ особливо засмучував. Землю, вже вологу, заливало, вода стояла в кожній ямці на дорозі. Калюжі перетворилися на озера. Колеса важко навантажених фургонів вгрузали в багнюку й лишали глибокі вм’ятини — їх також треба було потім засипати, розрівнювати та вкривати дерном.

Незважаючи на дощ, темп роботи посилився. Олмстед був вражений самими лише цифрами — тим, скільки працівників було залучено. 27 квітня, за три дні до відкриття, він написав до своєї фірми: «Я писав вам, що на території працюють 2 тисячі людей, — і це була дурниця. 2 тисячі людей працюють безпосередньо на містера Бьорнема. Цього тижня кількість робітників понад 4 тисячі — і то виключно від забудовників. А якщо взяти тих, хто працює і на забудовників, і на концесіонерів — вийде 10 тисяч людей, і буде навіть більше, коли певних робітників можливо буде найняти ще. Наша праця дуже відстає, бо неможливо знайти відповідну кількість працівників». (Він сильно недооцінив масштаби: у завершальні тижні в парку працювало загалом майже двадцять тисяч людей.) Рослин і далі катастрофічно бракує, бідкався Олмстед. «Здається, усі ресурси, пов’язані з ними, нас підвели, і в результаті рослин помітно бракуватиме».