Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

Яловиче філе з шампіньйонами.

Зелена квасоля. Картопля «дюшес».

Основна страва:

Теляча загрудинна залоза у вигляді котлети.

Горошок.

Сорбет:

Римська фантазія.

Цигарки.

Печеня:

Качка червоноголова. Салат-латук.

Pontet Canet.

Десерт:

Мідії «фантазія». Тістечка асорті. Цукерки. Пті-фур.

Фрукти асорті.

Сири:

Рокфор, камамбер.

Кава.

Apollinaris [41] Дорога марка мінеральної води. .

Коньяк. Лікери. Сигари.

У газетах писали, що був там і Олмстед, але насправді той перебував в Ешвіллі (Північна Кароліна), працював над маєтком Вандербільта. Його відсутність викликала чутки, ніби він не прибув, бо образився, що його не запросили на чільне місце, й тому, що в запрошеннях головними мистецтвами називали тільки живопис, архітектуру та скульптуру, а про ландшафтну архітектуру не йшлося. Хоч і правда те, що Олмстед всю свою кар’єру боровся за визнання ландшафтної архітектури окремою сферою мистецтва, відмовитися від бенкету через образу було не в його характері. Найпростіше пояснення видається найкращим: Олмстед хворів, його робота всюди відставала, він не любив церемоній, а найдужче йому не подобалося далеко їздити, особливо в міжсезоння, коли у вагонах, навіть у найкращих пульманівських, могло бути занадто жарко або занадто холодно. Якби він був присутній, то почув би, як Бьорнем звертається до гостей із такими словами: «Кожному з вас відоме ім’я і геній того, кому належить усіляка симпатія і довіра американських митців, творця вашого парку й багатьох інших міських парків. Він — ваш найкращий учитель і постійний порадник. У найвищому розумінні слова він створив проект виставки. Це — Фредерік Ло Олмстед… Він художник, який створює озера й лісисті видолинки, лужки, береги й пагорби, порослі лісом; схили гір і океанські краєвиди. Він би мав цього вечора стояти там, де стою зараз я».

Це не означало, що Бьорнем мав бажання сісти. Він насолоджувався увагою до своєї особи й захоплено розглядав гравійовану срібну «чашу миру» з вином, з якої відпивав ковток кожен за столом — попри те, що в місті ходили тиф, дифтерія, туберкульоз і пневмонія. Він знав, що похвали всі занадто ранні, але бенкет натякав на більшу славу, якої він заживе, коли виставка скінчиться, звичайно, а тому разі, коли вона відповідатиме найкращим очікуванням світу.

Без сумніву, зроблено було багато. Шість найбільших будівель виставки здіймалися над центральним двором, значно потужніші й помпезніші, ніж будь-хто міг уявити. Позолочена «Статуя Республіки» Деніела Честера Френча, яку прозвали «Велика Мері», стояла посеред басейну, довершена й сяюча. Разом із постаментом Республіка була заввишки майже 34 метри. Ще понад двісті інших будівель, що їх звели корпорації та уряди інших країн, рясніли в просторі навколо. «White Star Line» збудувала милий маленький храм на північно-західному березі лагуни навпроти Лісового острова, сходи від нього спускалися до води. Страхітливі гармати Круппа поставили в павільйоні біля озера на південь від Почесного двору.

«Масштаби всього задуму видаються дедалі більш вражаючими в міру завершення роботи», — писав Мак-Кім до Річарда Ганта. Дещо занадто вражаючими, в’їдливо відзначав він, принаймні в разі Будинку виробників і вільних мистецтв. Його власний Будинок сільського господарства, писав він, «напевно, постраждає від порівняння з велетенським сусідом, розміри якого — 65,5 метра заввишки — поглинуть і нас, і все навколо». Він розповів Ганту, що провів два дні з Бьорнемом, зокрема дві ночі ночував у «халабуді». «Він так само старанно виконує свої обов’язки й має добрий вигляд, і ми всі глибоко йому зобов’язані за його постійну пильність і увагу до наших найменших побажань».

Навіть страйк теслярів на стурбував Бьорнема. Здається, було стільки безробітних теслярів, які не належали до профспілок, які могли зайняти місце відсутніх страйкарів. «У цьому я нічого не боюся», — писав він 6 квітня дружині Марґарет. День був холодний, але «ясний, сонячний і красивий, чудовий день для життя і праці». Робітники прилаштовують «оздоби», писав він. «Учора до лагун пустили багато качок, і вони задоволено плавають і цілком тішаться цим ранком». Олмстед замовив понад вісімсот качок і гусей, сімсот голубів, і заради акцентів певну кількість екзотичних птахів, зокрема чотирьох білих чапель, чотирьох лелек, по парі бурих пеліканів і фламінго. Поки що у воду випустили лише звичайних білих качок. «За два-три дні, — писав Бьорнем, — усі птахи будуть на воді, яка уже починає більше тішити око, ніж рік тому». Погода залишалася чудовою: свіжою, ясною і сухою. У понеділок 10 квітня він написав Марґарет: «Я дуже щасливий».