Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

Він сказав Райсу: «Я хочу вас бачити одразу, щойно зможете прибути». І поставив підпис:

Джордж Вашингтон Ґейл Ферріс.

Одного дня на першому тижні грудня 1892 року Емеліна Сіґранд пішла до будівлі Голмса в Інґлвуді з маленьким, акуратним пакунком. Спочатку вона була в чудовому гуморі: в пакунку був ранній різдвяний подарунок для її друзів Лоренсів, але з наближенням до рогу Шістдесят третьої стрит і Воллес-стрит настрій у неї погіршився. Будинок, який раніше видавався палацом — не на вигляд, а за перспективами, — тепер мав потертий і потріпаний вигляд. Вона піднялася сходами на другий поверх і пішла просто до квартири Лоренсів. Їхня доброта й гостинність воскресили в ній добрий настрій. Вона вручила пакунок місіс Лоренс, яка одразу його відкрила й вийняла звідти олов’яне блюдце, на якому Емеліна намалювала гарний ліс.

Цей дарунок потішив місіс Лоренс, але й змусив замислитися. До Різдва ще три тижні, лагідно сказала вона. Чому ж Емеліна просто не дочекалася, щоб вручити свій дарунок тоді, коли місіс Лоренс могла б теж щось їй подарувати у відповідь?

Сяючи, Емеліна пояснила, що збирається додому в Індіану, щоб зустріти Різдво із сім’єю.

«Здається, вона радо передчувала цю гостину, — згадує місіс Лоренс. — Вона говорила про свою сім’ю з любов’ю і раділа, як дитина». Але місіс Лоренс відчула в голосі Емеліни і щось прощальне, наче її подорож насправді мала іншу мету. Вона спитала в Емеліни: «Чи ви не зібралися від’їжджати від нас?»

— Ну… — промовила Емеліна. — Не знаю. Можливо.

Місіс Лоренс розсміялася:

— Таж містер Голмс без вас ніяк не зможе!

Вираз обличчя Емеліни змінився:

— Буде треба, то зможе.

Це зауваження підтвердило дещо для Лоренсів. «Мені здалося, що через певний час почуття міс Сіґранд до Голмса змінилися, — згадує доктор Лоренс. — У світлі того, що сталося потім, зараз я вважаю, що вона до певної міри змогла побачити істинне лице Голмса й вирішила його покинути».

Вона, можливо, почала вірити в те, що говорили про Голмса по сусідству: що він схильний брати речі в кредит і не платити за них — таке вона чула весь час, ці розмови не були рідкістю, але спочатку дівчина не йняла їм віри, вважаючи чутками, що їх поширюють заздрісники. Пізніше з’явилася версія, що Емеліна сама позичила Голмсові 800 доларів із власних заощаджень, які потім так і розчинилися в тумані обіцянок повернути сторицею. Їй згадалося попередження Неда Коннера. Потім вона почала вести мову про те, що колись повернеться до Двайта і знову працюватиме на доктора Кілі.

Емеліна так і не попрощалася з Лоренсами по- справжньому. Вона просто припинила заходити в гості. Поїхати, не попрощавшись, було не в її характері, і місіс Лоренс це стурбувало. Вона не знала, ображатися чи хвилюватися. Вона спитала Голмса, що йому відомо про відсутність Емеліни.

Зазвичай Голмс дивився на місіс Лоренс так прямо, що їй аж ставало незручно, але тепер він відводив очі.

— А, вона поїхала з міста й вийшла заміж, — відповів їй Голмс, немовби це було йому геть нецікаво.

Ця новина шокувала місіс Лоренс.

— Не розумію, чому вона мені нічого не розповідала про весілля.

То був секрет, пояснив Голмс: Емеліна та її наречений поділилися своїми планами лише з ним.

Але для місіс Лоренс це пояснення викликало нові питання. Навіщо парі була така секретність? Чому Емеліна нічого не сказала місіс Лоренс, адже вони ділилися стількома таємницями?

Місіс Лоренс сумувала за Емеліною, за її темпераментом, за тим, як її життєрадісність і яскрава зовнішність — гарне обличчя й соняшникове волосся — осявала похмурі коридори будівлі Голмса. Вона переймалася й далі і за кілька днів знову спитала Голмса про Емеліну.

Він витяг із кишені квадратний конверт і мовив:

— Оце вам усе пояснить.

У конверті було оголошення про весілля. Не вигравійоване, як було заведено, а просто надруковане. Це теж здивувало місіс Лоренс. Емеліна б ніколи не повідомляла таку велику новину в такий буденний спосіб.

В оголошенні було написано:

Містер Роберт Е. Фелпс.

Місс Емеліна Ґ. Сіґранд.

Одружуються

Середа, 7 грудня

1892 рік

Чикаго

Голмс сказав місіс Лоренс, що отримав це оголошення від самої Емеліни. «Через кілька днів після від’їзду вона повернулася по свою пошту, — пояснював він у своїх мемуарах, — і цього разу вручила мені одне зі своїх весільних запрошень, а також два чи три для інших мешканців будинку — їх тоді не було вдома; і згодом я довідався, що не менш як п’ятеро людей у Лафаєтті (Індіана) отримали такі картки. Поштова марка та її почерк на конверті доводили, що вона, напевне, розіслала їх сама, коли залишила свою посаду в мене».