Ніхто не міг точно пояснити цього. Найкращий здогад полягав у тому, що Голмс заманив жінку в ту кімнату; жінка була в той момент боса, можливо, і гола; Голмс замкнув за нею повітронепроникні двері. Жінка залишила відбиток, безуспішно намагаючись відчинити двері. А незмивність відбитка детективи пояснювали тим, що Голмс, котрий, як відомо, цікавився хімією, спочатку налив на підлогу кислоту — щоб через хімічну реакцію в кімнаті швидше скінчився кисень. За їхньою теорією, Емеліна вступила в ту кислоту, а тоді, приклавши ногу до дверей, буквально витравила слід на емалі.
Але, знов-таки, це відкриття сталося значно пізніше. На початку 1893 року — року Всесвітньої виставки, ніхто, навіть сам Голмс, не помітив відбитка на дверях.
На початку січня 1893 року вдарив мороз і залишився надовго — температури упали майже до мінус тридцяти градусів. Обходячи свої володіння на світанку, Бьорнем бачив білий скрижанілий світ. Купи замерзлого кінського гною були розкидані пейзажем, немов розділові знаки. Понад берегами Лісового острова у кризі, товщій за півметра, Олмстедів очерет з осокою закляк, страшно викривлений. Бьорнем бачив, що робота Олмстеда сильно затримується. А тепер Олмстедів помічник у Чикаго Гаррі Колмен, на якого всі покладалися, лежить у лікарні, видужуючи після операції. Та недуга, яка на нього нападала, виявилася апендицитом. Операція під ефірним наркозом пройшла добре, і Кодмен одужував, але повільно. До урочистого відкриття залишалося чотири місяці.
Надзвичайні холоди посилювали загрозу пожежі. Навіть лише необхідні відкриті джерела вогню — «саламандри» і жаровні — викликали десятки маленьких займань, які легко гасилися, але мороз збільшував імовірність значно гіршого. Замерзали труби й гідранти, робітники порушували встановлену Бьорнемом заборону курити й розпалювати вогнища. Колумбівська гвардія посилила пильність. Саме вони найдужче страждали від морозу, цілодобово стоячи на вахті в далеких кутках парку, де не можна було сховатися й погрітися. «Зиму 1892–1893 років ніколи не забудуть ті, хто служив у гвардії в цей час», — писав полковник Райс, її командувач. Колумбівські гвардійці найдужче боялися чергування в крайній південній частині парку під Будинком сільського господарства. Цей похмурий куток прозивали «Сибіром». Полковник Райс використовував їхній страх із дисциплінарною метою: «Будь-який гвардієць, якому доручено стояти на варті уздовж південної огорожі, повинен розуміти, що він скоїв якесь дрібне порушення дисципліни чи мав такий неохайний вигляд, що його не можна відряджати на більш людну частину території».
Джордж Ферріс боровся з морозом за допомогою динаміту — то був єдиний надійний спосіб пробити майже метровий шар промерзлої землі, яка нині вкривала Джексон-парк. Але на тому проблеми не закінчувалися. Просто під мерзлою землею залягав шестиметровий шар отого хиткого піску, з яким весь час боролися чиказькі будівельники — тільки тепер він був дуже холодний і працювати з ним було просто мукою. Будівельники розтоплювали землю струменями гострої пари, не даючи ґрунту та щойно залитому цементу замерзнути. Вони забивали дерев’яні палі до ортштейну майже на десять метрів углиб. Зверху настилали сталеву решітку, потім заливали її цементом. Щоб у розкопаних котлованах було якомога сухіше, насоси працювали цілодобово. Процес повторювався для кожної з восьми 43-метрових веж, які мали підтримувати грандіозне оглядове колесо Ферріса.
Спочатку Ферріс здебільшого переймався тим, чи може він отримати достатньо сталі для будівництва своєї машини. Проте він розумів свою перевагу над іншими людьми, які збираються будувати щось геть нове. Завдяки роботі в компанії з інспектування сталі він знав більшість сталевих компаній країни, їхніх голів і продукцію, яку там виробляли. Він міг використовувати їхню підтримку й розподіляти замовлення між кількома різними компаніями. «Жодний цех не міг узятися за виконання всіх робіт, тож контракти були розподілені між десятком різних фірм, кожну з яких я вибрав за відповідність якійсь конкретній частині роботи», — сказано в документах компанії Ферріса. Ферріс також командував цілою армією інспекторів, і ті оцінювали якість кожного компонента, щойно він вироблявся. То виявилося життєво важливою перевагою, оскільки оглядове колесо являло собою складну структуру з 100 000 частин — від маленьких гвинтиків до гігантської осі, яка на час її виробництва фірмою «Bethlehem Steel» виявилася найбільшою річчю, відлитою на її заводі. «Абсолютна точність була необхідна, оскільки небагато які деталі можна було змонтувати до того, як їх доставлять на територію, а помилка на маленьку частинку дюйма могла виявитися фатальною».
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу