Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

А поза майже 2,5-метровою огорожею будівельного майданчика, посиленою двома рядами колючого дроту вгорі, було дуже неспокійно. Зниження платні та звільнення розбурхали робітників по всій країні. Профспілки набирали сили; Національна агенція Пінкертона отримувала прибуток. Семюел Ґомперс, чоловік, який саме набирав впливовості в профспілковому середовищі, зупинився біля кабінету Бьорнема з тим, щоб обговорити питання, чи дійсно на будівництві виставки має місце дискримінація членів профспілок. Бьорнем доручив Діону Джеральдіну, своєму уповноваженому керівникові будівельних робіт, дослідити це питання. З огляду на робітничі заворушення та економічні проблеми, загальний рівень злочинності зростав. У 1891 році, за підрахунками «Chicago Tribune», в Америці було вбито 5906 людей, майже на 40 % більше, ніж попереднього року. Саме в той час сталося відоме вбивство містера й місіс Борден у місті Фолл-Рівер (штат Массачусетс) [34] У цьому вбивстві, скоєному за допомогою сокири, підозрювали дочку вбитого і падчерку вбитої — молоду вчительку Ліззі Борден. Попри велику кількість доказів її провини, дівчину було виправдано. .

Постійна загроза страйків і сильні холоди затьмарили новоріччя для Бьорнема, але найбільше турбувало його швидке зменшення бюджету Виставкової компанії. Коли такі масштабні роботи робилися швидко, сфера відповідальності Бьорнема витратила значно більше грошей, ніж передбачалося. Серед керівників точилися розмови про те, щоб попросити в Конгресу асигнування 10 мільйонів доларів, але єдиним способом розв’язати проблему в той момент було зниження витрат. 6 січня Бьорнем доручив керівникам на будівництві вжити рішучих, дещо навіть драконівських заходів, щоб знизити витрати. Від головного кресляра, який керував виставковими справами на верхньому поверсі «Рукері», вимагалось одразу звільняти з роботи того, хто «лінується чи працює неакуратно», хто не може зробити більше, ніж входить у його обов’язки. До призначеного Олмстедом керівника ландшафтних справ Рудольфа Ульріха він написав: «Здається, ви зараз змогли б удвічі скоротити кількість робітників і водночас відпустити тих, на кого йдуть великі кошти». Відсьогодні, оголосив Бьорнем, усі теслярські роботи будуть виконувати лише ті працівники, яких найняли забудовники виставки. Діонові Джеральдіну він написав: «Чи не могли б ви звільнити всіх ваших теслярів?..»

До того моменту Бьорнем ставився до робітників із дивовижним на ті часи співчуттям і розумінням. Платив їм навіть за ті дні, коли вони лікувалися від хвороб чи травм, влаштував на території ярмарку для них спеціальну лікарню. Зробив для них помешкання на території парку, де всі отримували добрий харч тричі на день і спали в чистих ліжках і в теплі. Прінстонський професор політекономії Волтер Вікофф цілий рік промандрував країною серед дедалі численнішої армії безробітних, вдаючи некваліфікованого працівника, наймаючись у різних місцях. Занесло його й до Джексон-парку. «Під охороною вартових і високих парканів від небажаного контакту з довкіллям, великі гурти нас, здорових, міцних чоловіків, живуть і працюють у дивовижному штучному світі, — писав він. — Ніякі страшні картини злиднів не постають перед нашими очима, ніяка відчайдушна бідність у пошуках заробітку… Ми працюємо вісім годин на день у мирі, безпеці й повній переконаності, що отримаємо свою платню».

Але тепер із виставки звільняли людей, і то жахливо швидко. Прийшла зима, традиційний будівельний сезон добігав кінця. Боротьба за нечисленні доступні робочі місця ставала шаленою в міру того, як тисячі безробітних з усієї країни з сумним ярликом «хобо» [35] Волоцюга, мандрівний шукач роботи. з’їжджалися до Чикаго, сподіваючись найнятися на будівництво виставки. Перед звільненими, розумів Бьорнем, поставав привид безпритульності та злиднів; на їхні сім’ї могла чекати голодна смерть.

Але передусім — виставка.

Відсутність відповіді Ейфелю й далі засмучувала Бьорнема. Пропозиції надходили одна від одної химерніші. Один прожектер пропонував звести вежу на 150 метрів вищу за Ейфелеву — лише з колод. Нагорі буде приміщення, де можна відпочити й попоїсти, — таке, як хатинка перших поселенців.

Якщо інженер, здатний перевершити Ейфеля, не знайдеться ближчим часом, розумів Бьорнем, просто не буде коли збудувати будь-що варте ярмарку. Треба якось мобілізувати американських інженерів. Така можливість з’явилася із запрошенням виголосити слово в «Клубі суботнього вечора»: група інженерів збиралася в ресторані в центрі міста обговорити складнощі будівництва ярмарку.