Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

Для Голмса було очевидно, що навіть нині, у 1890-х роках, попит на такий товар залишається високим. У чиказьких газетах розповідалися страхіття про те, як медики грабують цвинтарі. Коли такому набігу на кладовище в Нью- Елбені (штат Індіана) було перешкоджено 24 лютого 1890 року, доктор В. Г. Вотен, голова Медичного коледжу штату Кентуккі, розповів репортеру «Tribune»: «Ці панове працювали не на наш коледж і не на себе особисто, а на медичні навчальні заклади Луїсвілля, яким такий об’єкт необхідний, як повітря». Минуло лише три тижні, і луїсвілльські медики знову взялися за своє. Вони вчинили спробу пограбувати цвинтар при Психіатричній лікарні штату Кентуккі в Енкораджі, цього разу від імені Луїсвілльського університету. «Так, ми відрядили кількох людей, — зізнався високий посадовець того закладу. — Нам потрібні трупи, і якщо уряд штату нам їх не дає, то ми змушені красти. Зимові заняття були дуже численні, і ми використали стільки об’єктів, що на весняні в нас не залишилося». Посадовець не бачив підстав перепрошувати. «Та на цвинтарі при психлікарні постійно крадуть, роками, — зауважив він, — і я навіть сумніваюся, чи є там зараз хоч один труп. Я ж вам кажу — нам потрібні тіла. Без них не можна вивчити лікаря, і громадськість повинна це розуміти. Якщо ми по-іншому не можемо їх дістати, то ми видамо нашим студентам “вінчестери”, щоб захищали тих, хто ходить по трупи».

Голмс завжди звертав увагу на наявні можливості, і такий серйозний попит на трупи тепер відкрив перед ним нову можливість.

Він провів Чарльза Чеппелла на другий поверх до кімнати, де стояв стіл, медичні інструменти та пляшки з розчинниками. Ні вони, ні труп на столі не викликали в Чеппелла занепокоєння, адже він розумів, що Голмс — медик. Тіло, без сумніву, належало жінці, хоча й надзвичайно високій. Ніяких прикмет він розгледіти не міг. «Тіло, — розповів він, — мало такий вигляд, як тушка кроля, на якій розрізали шкуру вздовж черева і, вивернувши її, зняли. У деяких місцях шкіру було зідрано з м’ясом».

Голмс пояснив, що робив розтин, але тепер завершив дослідження. Він запропонував Чеппеллу 36 доларів за те, що він обчистить кістки і череп і принесе йому повністю зібраний скелет. Чеппелл погодився. Вони з Голмсом поклали тіло у валізу, обклавши мішковиною. Кур’єрська служба доправила валізу Чеппеллові додому.

Незабаром Чеппелл приніс готовий скелет. Голмс подякував йому, дав гроші й швидко продав скелет Медичному коледжу Ганемана, що в Чикаго, за ціну, в багато разів вищу, ніж заплачена Чеппеллові.

На другому тижні січня 1892 року до квартири Джулії в’їхали нові пожильці — сім’я Дойлів. Вони побачили тарілки на столі, дитячий одяг на стільці. Складалося враження, що попередні мешканці квартири мають за кілька хвилин повернутися.

Дойли спитали Голмса, в чому річ.

Надзвичайно серйозним тоном Голмс перепросив за безлад і пояснив, що сестра Джулії несподівано важко захворіла, і пожилиця з дочкою, дізнавшись про це, одразу побігли на вокзал. Збирати речі потреби не було: Джулія і Пьорл добре забезпечені й не збираються повертатися.

Пізніше Голмс розповідав про Джулію інше: «Востаннє я бачив її приблизно 1 січня 1892 року, коли вона сплачувала мені за квартиру. На той час вона повідомила не тільки мені, а й друзям і сусідам, що від’їжджає». Хоча вона всім розповідала, що їде до Айови, Голмс додавав: «Але насправді вона збиралася в інше місце, боячись, що чоловік у неї забере дитину, — вона хотіла його заплутати». Голмс заперечував будь-який фізичний зв’язок із Джулією і те, що їй робили «злочинну операцію» (тодішній евфемізм на позначення аборту). «Так, те, що вона — жінка запальної вдачі і, мабуть, не завжди ідеальної поведінки, — це може бути правдою, але я не думаю, що хтось із її друзів і родичів міг вважати її аморальною чи здатною порушити закон».

1892 рік почався з холодів. Шар снігу на землі становив 15 сантиметрів, температура падала до мінус 23 градусів за Цельсієм. То не була найхолодніша зима в історії Чикаго, але все одно всі три труби водоприймача на озері замерзли, тимчасово припинивши подачу питної води в місто. Незважаючи на такі умови, робота в Джексон-парку не спинялася. Робітники зробили опалюване переносне укриття, в якому можна було тинькувати стіни Будинку шахтарства незалежно від зовнішніх температур. Будинок жінок був майже завершений, з нього зняли все риштовання; гігантський Будинок виробників і вільних мистецтв почав здійматися над фундаментом. Загалом у парку працювало чотири тисячі людей. Був серед них і тесля-мебляр Еліас Дісней, який потім багато розповідав про те, як будувалося чарівне королівство над озером. Його син Волт це слухав і мотав на вус.