Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

У повітрі літали великі пір’їни. Двадцять вісім страусів з ферми на «Мідвеї» сприйняли цю втрату зі своїм звичним апломбом.

На оглядовому колесі всі вчепилися в сидіння. Одна жінка знепритомніла. Один із пасажирів пізніше написав до «Engineering News»: «Двері доводилося тримати удвох, щоб вони не відчинилися. Вітер віяв так сильно, що краплі дощу, здавалося, летіли майже горизонтально, а не вертикально». Проте колесо й далі оберталося, наче ніякої бурі й не було. Пасажири відчували тільки легку вібрацію. За оцінками автора листа — очевидно, інженера, — вітер відхилив колесо вбік менш ніж на чотири сантиметри.

Пасажири бачили, як вітер підхопив повітряну кулю, розташовану зовсім близько, вирвав її з рук працівників і на мить підкинув управителя Морґана в повітря. Вітер почав лупцювати кулю, немов перевернуту боксерську грушу, і розірвав на шматочки — понад вісім тисяч метрів шовку розкидало в ледь не кілометровому радіусі.

Морґан сприйняв ту пригоду спокійно. «Я не без задоволення спостерігав, як насувається буря, — згадував він. — А коли повітряна куля рветься на шматки — таке видовище можна побачити лише раз у житті, хоча це й дороге задоволення для акціонерів компанії».

Чи були події наступного дня, понеділка 10 липня, пов’язані з бурею, важко сказати точно, але час був обраний підозріло слушний.

У понеділок, щойно після першої дня, коли Бьорнем керував ремонтними роботами й розчищенням території від уламків, із бані на вежі Холодильного будинку повалив дим — саме там 17 червня також зайнялося.

Вежа була дерев’яна і стояла на великому залізному димарі, який вентилював три котли в основній частині будинку внизу. Хоч як парадоксально, за допомогою жару виробляли холод. Димар не доходив до верху вежі на кілька міліметрів, а нагорі мала бути додаткова залізна деталь, що звалася гільзою: вона мала продовжити димар, виводячи його на дах. Ота гільза була важливою частиною проекту архітектора Френка Бьорнема: вона мала захищати довколишні дерев’яні стіни від перегрітих газів, які вилітали з труби димаря. Щоправда, чомусь забудовники гільзу не встановили. Споруда була наче будинок, димар якого виходив не на дах, а на горище.

Перший сигнал тривоги прийшов на пожежну частину о 13:32. Пожежники з гуркотом поїхали до будівлі. Двадцять вогнеборців на чолі з капітаном Джеймсом Фіцпатріком увійшли в основну споруду й полізли на дах. Звідти вони пішли до вежі й піднялися сходами ще на 21 метр на зовнішній балкон вежі. За допомогою мотузків підтягли шланг і восьмиметрову драбину. Шланг міцно закріпили на вежі.

Фіцпатрік і його команда не розуміли цього, але вогонь на верхній вежі приховував у собі фатальну пастку. Палаючі уламки провалилися між димарем і внутрішніми стінами вежі, які були зроблені з гладенької білої сосни. Від того жару в маленькому приміщенні зайнялося, але повітря скоро вигоріло і вогонь згас сам, а приміщення залишилося повним розжареної плазми, яка від найменшого притоку повітря могла вибухнути.

Коли пожежники на балконі вежі зосередилися на вогні угорі, з-під їхніх ніг потяглося вгору тоненьке пасмо білого диму.

Друга пожежна тривога пролунала о 13:41, запрацювала велика сирена на виставці в Будинку машинобудування. Тисячі відвідувачів тепер рушили в бік диму та з’юрмилися на газонах довкола будівлі. Дехто приніс із собою обід. Прийшов Бьорнем, Девіс також. Надбігла Колумбівська гвардія, намагаючись розчистити дорогу для пожежної техніки. Очам тих, хто катався в той час на оглядовому колесі, подальші події відкрилися найкраще, найжахливіше.

«Ніколи, — доповідали з пожежного відділення, — на таку страшну трагедію не дивилося таке море перекошених від жаху облич».

Раптом полум’я вихопилося з вежі метрів за п’ятнадцять нижче від пожежників на чолі з Фіцпатріком. У вежу ринуло повітря. Пролунав вибух. Пожежникам, як сказано в офіційному повідомленні, здалося, «що газоподібний вміст приміщення навколо димаря зайнявся — і вся внутрішня частина вежі перетворилася на розжарену піч».

Пожежник Джон Девіс стояв на балконі з капітаном Фіцпатріком та іншими. «Я бачив тільки один шанс і вирішив ним скористатися, — розповів потім Девіс. — Я стрибнув до шланга, покладаючись на удачу спіймати його. Решта хлопців, здається, остовпіли від жаху».

Девіс і ще один його товариш спустилися зі шлангом на землю. Ті, хто залишився на балконі, розуміли, що перебувають перед лицем смерті, і почали прощатися один з одним. Свідки бачили, як пожежники обіймаються і тиснуть одне одному руки. Капітан Фіцпатрік схопився за мотузку й метнувся на ній крізь вогонь вниз на основний дах, куди і впав, зламавши ногу, діставши внутрішні ушкодження й спаливши половину своїх розкішних вусів. Решта пожежників теж пострибали назустріч смерті — дехто з них також зміг потрапити на основний дах.