Ірвін Ялом - Проблема Спінози

Заняття з грецької ван ден Енден почав, вигукнувши до слухачів:

– Евдемонія . Проаналізуймо два корені цього слова: εὐ ? – І, приставивши долоню до вуха, чекав. Студенти несміливо заозивалися – «хороший», «непоганий», «приємний». Лектор кивнув і повторив ту саму процедуру з δαιμον , на що долинув уже бадьоріший хор голосів – «дух», «полтергейст», «божок».

– Так, так і ще раз так. Кожна з ваших відповідей правильна, але в поєднанні з εὐ значення зміщується в бік «талану», тож εὐδαιμονία зазвичай уживають у сенсі «добробут», «щастя» або «процвітання». Чи синонімічні ці три поняття? На перший погляд здається, що так, але насправді безліч філософів сперечалися стосовно різниці між відтінками їхнього значення. Що таке евдемонія – стан душі чи спосіб життя? – І, не чекаючи відповіді, ван ден Енден докинув: – А може, просто гедоністична гонитва за насолодами? Чи вона все ж пов’язана з поняттям арете́ , яке означає? – І, приставивши по долоні до кожного вуха, чекав, доки двоє студентів водночас не вигукнули: «Чеснота!»

– Так, достеменно, і багато хто з давньогрецьких філософів додає чесноту до поняття евдемонії , у такий спосіб, вочевидь, підносячи його над суб’єктивним відчуттям щастя й розглядаючи на вищому рівні – як ведення порядного, шляхетного та гідного життя. На цьому всіляко наголошував Сократ. Пригадайте Платонову «Апологію Сократа», що її ми читали минулого тижня, де той звертається до земляка-афінянина й порушує питання арете такими словами… – Тут ван ден Енден прибрав театральної пози й продекламував із Платона по-грецькому, а відтак поволі переклав його слова латиною – для Дірка та Бенту: «…чи не соромишся ти турбуватися про гроші, щоб мати їх якомога більше, про славу й почесті, а натомість про розум, істину, про душу свою не дбаєш і не стараєшся, щоб вона була якнайкраща?» [27] Переклад Йосипа Кобіва. Водночас не забувайте, що в ранніх працях Платона знайшли відображення ідеї його вчителя, Сократа, а от у пізніших – скажімо, в «Державі» – ми спостерігаємо постання Платонових власних ідей, які наголошують на абсолютності справедливості та інших чеснот із метафізичного світу. У чому вбачає Платон найголовнішу мету людського життя? В осягненні найвищого об’єкта пізнання, що ним, на його думку, виступає ейдос «блага», яке наділяє істинністю й усе решту. Лише так, за Платоном, можна досягти евдемонії , тобто, на його думку, гармонії душі. Повторюю – «гармонії душі». Це формулювання варто запам’ятати: воно може неабияк прислужитися вам у житті. А тепер звернімося до наступного видатного філософа, Аристотеля, який провчився в Платона щось років із двадцять. Двадцять років . От що треба пам’ятати тим із вас, хто бідкається, наче моя навчальна програма заважка та задовга. Як стане ясно з тих фрагментів «Нікомахової етики», що їх ми читатимемо цього тижня, Аристотель теж мав деякі тверді переконання щодо гідного життя. Він був певен, що воно не в чуттєвих насолодах, багатстві чи славі. У чому ж, за Аристотелем, полягає мета людського життя? Як йому уявлялося, в реалізуванні нашої глибинної, унікальної функції. «Що саме відрізняє людей від інших істот?» – запитує він. А я переадресовую вам його запитання.

Негайних відповідей не пролунало. Але зрештою хтось зі студентів сказав:

– Ми здатні сміятися, а інші тварини не здатні, – чим викликав хихикання однокашників.

– Ми ходимо на двох ногах, – долинув голос іншого.

– «Сміятися», «на двох ногах» – невже це все, на що ви спроможні?! – вигукнув ван ден Енден. – Такі дурні відповіді приземлюють нашу бесіду. Думайте! Який найголовніший атрибут відрізняє людину від нижчих форм життя? – Аж тут він обернувся до Спінози: – Я ставлю це запитання вам, Бенту Спінозо.

І той без найменших роздумів відповів:

– Гадаю, наша унікальна здатність міркувати.

– Ну звісно ж! Тому Аристотель і стверджував, що найщасливіша людина – та, яка найповнішою мірою реалізує цю функцію.

– То найвище й найщасливіше покликання – бути філософом? – запитав Альфонс, найтямущіший студент у грецькій групі, якого зачепила за живе блискавична відповідь Бенту. – Чи не здається така заява своєкорисливою як для філософа?

– Так, Альфонсе, не вам першому спав на думку цей висновок. І саме таке зауваження дає нам змогу перейти до Епікура – ще одного видатного давньогрецького мислителя, який висунув докорінно відмінні ідеї про евдемонію та призначення філософа. За два тижні ми читатимемо дещо з Епікура й ви переконаєтеся, що він теж говорив про гідне життя, але вживав для цього зовсім інше слово, раз по раз згадуючи про атараксію , що означає… – І ван ден Енден знову приставив долоню до вуха.