Ірвін Ялом - Проблема Спінози

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Перекладено за виданням: Yalom I. D. The Spinoza Problem: A Novel / Irvin D. Yalom. – New York: Basic Books, 2012. – 336 p.

Вперше опубліковано Basic Books, A Member of the Perseus Books Group

Переклад здійснюється з дозволу Sandra Dijkstra Literary Agency

Переклад з англійської Андрія Зорницького

Дизайнер обкладинки Петро Вихорь

© Irvin D. Yalom, Dr, 2012

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2021

Спінозою я цікавився давно й уже не один рік хотів написати про цього вільнодумця сімнадцятого століття, автора праць, які воістину змінили цей світ, такого самотнього – без родини, без спільноти. Сього провісника секуляризації, ліберально-демократичного політичного устрою та підйому природничих наук, який торував шлях епосі Просвітництва. Я і собі схильний до іконоборства – мабуть, тому мене завжди захоплював той факт, що у двадцятичотирирічному віці його відлучили від громади євреї, а відтак до скону піддавали цензурі ще й християни. І це дивне відчуття спорідненості зі Спінозою сильнішало від усвідомлення, що й Ейнштейн – один із моїх найперших героїв – був спінозистом. Коли Ейнштейн вів мову про Бога, то йшлося саме про Бога Спінози – Бога, повністю еквівалентного природі, Бога, який охоплює все суще, і Бога, «який не грає в кості зі Всесвітом». Під цим він мав на увазі, що всі без винятку події відбуваються відповідно до природних законів.

А ще я гадаю, що чимало з доробку Спінози – як-от і в Ніцше із Шопенгауером, на чиїх біографіях і філософії ґрунтувалися два мої попередні романи, – безпосередньо стосується царини психіатрії та психотерапії (наприклад, що причиною переконань, думок і почуттів є досвід, що пристрасті можна вивчати безпристрасно, що розуміння веде до трансцендентності), тож мені хотілося вшанувати його внесок у формі роману ідей.

Але як писати про людину, що жила аж таким споглядальним життям, позначеним украй небагатьма зовнішніми пертурбаціями? Він був надзвичайно замкнений, тож так і не розкрив своєї особистості в написаних творах. У мене не було ані дрібки матеріалу, що зазвичай придається для оповіді, – ні сімейних драм, ні любовних інтрижок, заздрощів, кумедних, анекдотичних випадків, чвар, сварок або примирень. Він вів розлоге листування, та після його смерті колеги, за вказівками адресанта, повидаляли з його послань усі особисті місця. Ні, зовнішнього драматизму в його біографії було мало: більшість дослідників мають Спінозу за мирну та лагідну душу, а дехто порівнює його буття із житіями християнських святих, ба навіть з Ісусовим.

Тож я поклав собі написати роман про його внутрішнє життя, адже саме так мої особисті здобутки могли допомогти розповісти історію Спінози. Той-бо, зрештою, був людиною, а значить, неодмінно потерпав від тих-таки основоположних для кожної особи конфліктів, що не давали спокою мені та багатьом моїм пацієнтам протягом десятиліть. У нього неминуче мала виникнути сильна емоційна реакція, коли його, двадцятичотирирічного, вигнала зі своїх лав амстердамська єврейська громада, наклавши хе́рем – нескасовний наказ кожному єврею, зокрема й рідним відлученого, довіку того уникати. Жоден з одноплемінників ніколи більше не мав права розмовляти з ним, вести торговельні справи, читати його писання чи фізично наближатися до нього менш як на п’ятнадцять футів [1] ≈ 4,6 м. (Тут і далі прим. пер.) . Ну й, звісна річ, немає того, хто не жив би внутрішнім життям – із фантазій, мрій, пристрастей і туги за коханням. Приблизно чверть найважливішої праці Спінози – «Етики» – присвячено «звільненню з ярма пристрастей». Як психіатр я був переконаний, що він не міг би написати того розділу, якби не мав досвіду свідомого приборкання власних.

Та все ж я не один рік вимушено зволікав, бо ніяк не міг підшукати необхідної для роману історії – аж доки п’ять років тому все не змінилося під час поїздки в Голландію. Я прибув туди з лекціями і – як частину винагороди – зажадав собі (й отримав!) «день Спінози». Секретар голландського Товариства «Будинок Спінози» та провідний фахівець із філософії Спінози погодилися провести зі мною день у відвідинах усіх важливих місць, пов’язаних із цим іменем, – його помешкань, могили і, що найпринадніше, Музею Спінози в Рейнсбурґу. Там-то мені і явилося одкровення.