Ірвін Ялом - Проблема Спінози

– Візьму приклад із вас, директоре, та заведу розмову про своє походження.

– Особисто я провів дослідження, простеживши генеалогію своєї родини за кілька століть. А ви?

Альфред хитає головою.

– А ви знаєте, як проводять такі дослідження?

І знову заперечне похитування голови.

– Тоді одним із ваших обов’язкових передатестаційних академічних проєктів стане вивчення методології генеалогічного пошуку та дослідження власного родоводу.

– Одним із моїх проєктів, гер директор?

– Так. Ви матимете два обов’язкових завдання, щоб у мене зникли будь-які сумніви щодо вашої готовності отримати атестат зрілості та вступити до Політехнічного інституту. Після нашої сьогоднішньої розмови ми з гером Шефером підберемо вам іще один повчальний проєкт.

– Так, гер директор. – Лише тепер до Альфреда доходить уся скрутність його становища.

– Скажіть, Розенберґу, – веде далі директор Епштейн, – ви знали, що вчора ввечері на зборах були присутні й учні-євреї?

Той ледь помітно киває. Тож директор запитує:

– А вам не здалося, що пробуджені в них почуття та їхня реакція на ваші слова про євреїв не пасують до нашої школи?

– Я гадаю, що найперший мій обов’язок – це вірність Батьківщині й захист чистоти нашої величної арійської раси, провідної творчої сили цивілізацій.

– Розенберґу, вибори скінчилися. Позбавте мене промов. Відповідайте на поставлене запитання. А я спитав про почуття євреїв серед вашої аудиторії.

– Гадаю, якщо ми втратимо пильність, то єврейська раса зживе нас зі світу. Вони – слабаки й паразити. І наші споконвічні вороги. Раса, антитетична арійським цінностям та культурі.

Здивовані його запальністю, директор Епштейн і гер Шефер обмінюються занепокоєними поглядами. І перший пробує копнути глибше:

– Схоже, вам хотілося б уникнути прямої відповіді на моє запитання. Що ж, я спробую зайти з іншого боку. Значить, євреї – нечисленна нижча раса слабаків і паразитів?

Альфред киває.

– То поясніть мені, Розенберґу, як може така раса слабаків загрожувати нашій – усемогутній арійській?

Альфред намагається сформулювати відповідь, а гер Епштейн тим часом веде далі:

– Скажіть, Розенберґу, на заняттях гера Шефера ви вивчали теорію Дарвіна?

– Так, – відповідає той, – із гером Шефером у курсі історії, та з гером Вернером у курсі біології.

– І що ж ви знаєте з дарвінізму?

– Знаю про еволюцію видів і виживання найпристосованіших.

– О, так: виживають найпристосованіші. Ну й, звісно, на заняттях із Закону Божого ви уважно прочитали Старий Заповіт, чи не так?

– Так, на уроках гера Мюллера.

– Тож замислімося, Розенберґу, над тим фактом, що мало не всі народи й культури, про яких написано в Біблії, – а їх не одна дюжина – зникли. Адже так?

Альфред киває.

– Ви можете назвати деякі із цих зниклих народів?

Той нервово хапає повітря:

– Фінікійці, моавитяни… й ідумеї. – І кидає погляд на гера Шефера, який киває головою.

– Чудово. Але всі вони вимерли й пішли в небуття. Крім євреїв: євреї ж бо вижили. То хіба Дарвін не став би стверджувати, що євреї – найпристосованіші з-поміж них? Ви стежите за моєю думкою?

Відповідь Альфреда блискавична:

– Але не завдяки власним силам. Ті паразитували на арійській расі й тим не дали їй набути ще більшої пристосованості. Вони виживають, лише висмоктуючи з нас силу, золото та багатство.

– А-а, вони грають нечесно, – говорить на це гер Епштейн. – То ви гадаєте, що у величному задумі природи залишається місце для чесності? Інакше кажучи, у боротьбі за виживання шляхетна тварина не вдається до маскування й не підкрадається до здобичі хитрістю? Дивно, а от я не пригадую, щоб у праці Дарвіна йшлося про чесність.

Альфред, розгубившись, сидить мовчки.

– Гаразд, годі про це, – мовить директор. – Поміркуймо над іншим. Ви, Розенберґу, звісно ж, не станете заперечувати, що єврейська раса дала світові видатних мужів. Узяти хоч би Ісуса, Господа нашого, який був єврей за народженням.

І знову Альфред не бариться з відповіддю:

– Я читав, що Ісус народився в Галілеї, а не в Юдеї, де мешкали євреї. І хоча галілеяни зрештою перейняли юдаїзм, у них не було ні краплі крові справжніх ізраїльтян.

– Що? – Директор Епштейн здіймає руки горі й обертається до гера Шефера із запитанням: – Гер Шефер, звідки в нього ці уявлення? Якби Розенберґ був дорослий, то я запитав би, чи не випив він зайвого. Це ви такого навчаєте на уроках історії?