Ірвін Ялом - Проблема Спінози

Бенту зітхнув.

– Гаразд, почнімо з того, що ти відкидаєш єврейські звичаї і навіть саму громаду. Далі: не шануєш день суботній. Відвернувся від синагоги й не пожертвував цього року майже нічого – ось що я маю на увазі, кажучи «на ділі».

Тут Ґабріель глянув на Бенту, але той, як і доти, мовчав.

– Я скажу тобі, що ще «на ділі», брате. Не далі як учора по обіді ти відхилив запрошення на суботню вечерю в дім Сари. Знаєш же, що я збираюсь одружитися з нею, але не хочеш поєднати дві родини, долучившись до нас на шабат. Ти хоч уявляєш, як я через це почуваюся? Або Ребека, наша сестра? Як нам виправдовуватися? Не скажемо ж ми, що наш брат надає перевагу урокам латини з єзуїтом?

– Ґабріелю, від того, що я туди не ходжу, в усіх лише кращає травлення, і ти це знаєш. Як і те, що батько Сари – забобонний.

– Забобонний?

– Гаразд, нехай буде «ультраортодоксальний». Ти ж бачив, як при мені йому так і кортить розпочати релігійну дискусію. А ще бачив, що будь-яка моя відповідь лише сіє розбрат і множить страждання – твої та Ребеки. А от моя відсутність служить справі миру – щодо цього я не маю сумніву. Моя відсутність дорівнює твоєму з Ребекою спокою. І я замислююся над цим рівнянням дедалі частіше.

Ґабріель похитав головою:

– Бенту, пам’ятаєш, як дитиною я, бувало, лякався, гадаючи, що варто мені заплющити очі – і світ щезне? Тоді ти корегував моє мислення, запевняючи в реальності сущого й незмінності законів Природи. А от зараз і сам припускаєшся аналогічної помилки. Гадаєш, розбрат через Бенту Спінозу зникає, якщо його там нема й він на власні очі цього не бачить? Учорашній вечір минув дуже болісно, – вів далі Ґабріель. – Батько Сари розпочав трапезу з розмови про тебе й знову лютував, що ти, в обхід місцевого бет-діну [13] Досл. «дім закону» (давньоєвр.) – рабинський релігійний суд. , передав свою справу на розгляд голландського цивільного суду. На його пам’яті, сказав він, ще ніхто й ніколи не завдавав такої образи рабинському судові. Це заледве не підстава для відлучення. Тобі цього хочеться? Херему? Бенту, наші батько й старший брат – небіжчики. Тож ти тепер глава сім’ї! А сам ганьбиш нас усіх, звертаючись до голландського суду. Та ще й який момент підібрав! Ти що, не міг бодай дочекатися, доки я одружуся?

– Ґабріелю, я вже не раз і не два це пояснював, але ж ти мене вперто не чуєш. Тож вислухай знову, щоб дізнатися про всі факти. І, найголовніше, прошу тебе: спробуй збагнути, що я серйозно ставлюся до своєї відповідальності за вас із Ребекою. Вдумайся, яка дилема переді мною постала. Наш батько, хай буде благословенна його пам’ять, славився великодушністю. Але вчинив необачно, виступивши гарантом векселя, виданого тому жадібному лихвареві, Дуарте Родріґесу, від імені вбитої горем вдови Енрікес. Педро, її покійний чоловік, доводився нашому татові просто знайомим – навіть не родичем або близьким другом (принаймні як мені відомо). Жоден із нас в очі не бачив ні його, ні її, тож досі таємниця, чому наш батько поручився за той вексель. Але ж ти знаєш, що в нас був за батько: забачивши людину, яка потрапила в біду, він простягав не одну, а обидві руки допомоги й не думав про наслідки. Коли вдова та її єдина дитина померли торік від чуми, залишивши свій борг непогашеним, Дуарте Родріґес – той побожний юдей, що воссідає на бімі [14] Підвищення, з якого читають Тору під час служби в синагозі. в синагозі й скупив уже половину будинків на Йоденбрестрат, – спробував перекласти свої збитки на нас, натиснувши на рабинський суд, щоб той зажадав від бідолашної родини Спіноз виплати боргу того, кого жоден із нас навіть не знав.

Тут Бенту робить паузу:

– Тобі й самому це відомо, Ґабріелю? Хіба ні?

– Так, але…

– Дослухай, брате. Важливо, щоб ти вповні все зрозумів, адже одного дня саме ти можеш стати главою родини. Ну й от, Родріґес представив той вексель рабинському судові, багато членів якого запобігають у позивача ласки, позаяк саме він жертвує на синагогу найбільше. А тепер скажи мені, Ґабріелю: чи захотіли б вони засмутити його? Тож бет-дін майже негайно постановив, що весь борг має бути покладено на родину Спіноз. А розмір боргу такий, що він довіку тягтиме з нас усі соки. Ба гірше: суд також ухвалив, що наш спадок від матері має відійти Родріґесу в рахунок боргу. Ти вловлюєш усі нюанси, Ґабріелю?

Брат неохоче кивнув, і Спіноза повів далі:

– Тож три місяці тому я звернувся до голландського правосуддя, бо в цьому більше резону. По-перше, ім’я Дуарте Родріґеса нічого для нього не важить. А крім того, за голландським законодавством, глава родини несе відповідальність за такий борг, лише якщо досяг двадцятип’ятилітнього віку. А оскільки я поки молодший, то нашу родину можна врятувати. Ми не муситимемо виплачувати батькові борги й, навіть більше од того, зможемо отримати гроші, які залишила нам мати. І то, говорячи «ми», я маю на увазі тебе та Ребеку, бо маю намір передати вам усю свою частку. Я одинак, і гроші мені ні до чого. Ну й останнє, – підсумував Бенту. – Про невдало обраний момент. Оскільки моє двадцятип’ятиліття припадає до твого весілля, то мені довелося діяти негайно. Ну а тепер скажи мені: невже ти не бачиш, що я, навпаки, чиню відповідально щодо родини? А чи тобі не дорога твоя свобода? Якщо я не вживатиму заходів, ми до скону опинимося в кабалі. Ти цього хочеш?