Ірвін Ялом - Проблема Спінози

– Я волію залишити все в руках Господа. Хто дав тобі право кидати виклик законам нашої релігійної громади? А що ж до кабали, то я б надав їй перевагу перед остракізмом. Ну а крім того, батько Сари говорив не лише про судовий процес. Хочеш почути, що ще він сказав?

– Гадаю, ти хочеш мені розповісти.

– Сказав, що «проблему Спінози», як він її називає, можна простежити на багато років назад – аж до зухвальства, яке ти виявив, готуючись до бар-міцви [15] Повноліття, що його єврейський хлопчик досягає в тринадцять років та один день, а також відповідна церемонія із цієї нагоди. . А ще згадав, як рабі Мортейра виділяв тебе поміж решти учнів і подумував зробити своїм наступником. Аж тут ти назвав біблійну історію про Адама та Єву «байкою». За словами батька Сари, коли рабі дорікнув тобі – мовляв, як можна заперечувати слово Господнє – то ти відповів: «У Торі плутанина, бо якщо Адам був першим із людей, то з ким же одружився Каїн, його син?» Ти справді казав таке, Бенту? Ти правда назвав Тору «плутаниною»?

– Правда в тому, що Тора називає Адама першим із людей. І в тому, що там таки сказано, наче його син, Каїн, одружився. Тож ми, поза сумнівом, маємо право поставити очевидне запитання: якщо Адам був першим із людей, то як же міг Каїн із кимось одружитися? Із цього питання – так званої проблеми преадамітів – у біблеїстиці вже понад тисячу років триває дискусія. Тож якщо запитати мене, чи не байка це, я змушений буду дати ствердну відповідь: очевидно, ця історія лиш метафора.

– Ти кажеш так, бо не розумієш її. А чи твоя мудрість перевершує Господню? Хіба не знаєш, що з поважних причин нам не дано пізнати самостійно, тож ми мусимо покладатися на рабинів у справі тлумачення й роз’яснення Святого Письма?

– І рабинів такий висновок якнайкраще влаштовує, Ґабріелю. Професіонали від релігії в усі віки прагнули стати єдиними посвяченими в таємниці. Це ж бо ставало їм у неабиякій пригоді.

– Батько Сари сказав, що так нахабно сумніватися в Біблії та наших релігійних наставниках – обурливо й загрозливо не лише для євреїв, а й для християнської спільноти. Бо Біблія священна й для неї.

– Ґабріелю, невже ти гадаєш, що нам треба зректися логіки, зректися свого права на сумнів?

– Я не відмовляю тобі в особистому праві на логіку й сумніви щодо рабинських законів. Не відмовляю в праві сумніватись у святості Біблії. Власне, я навіть не відмовляю тобі в праві гнівити Господа. Це твоя справа. Або, може, хвороба. Але відмовою тримати свої погляди при собі ти кривдиш мене та сестру.

– Ґабріелю, та розмова з рабі Мортейрою про Адама і Єву відбулася понад десять років тому. А відтоді я і мовчав про свої погляди. Але два роки тому я дав обітницю вести праведне життя, яка передбачає цілковиту заборону на брехню. Тож якщо в мене запитають мою думку, я правдиво викладу її – тому й відхилив запрошення батька Сари повечеряти з ним. Але насамперед не забувай, Ґабріелю, що ми з тобою – дві душі, а не одна. Ніхто з місцевих нас не переплутає. Й не звинуватить тебе в заблуді старшого брата.

А Ґабріель подався геть із кімнати, хитаючи головою й буркочучи:

– Мій старший брат лепече бозна-що.

Три дні по тому блідий і схвильований Альфред Розенберґ запросив поради в учителя.

– У мене проблема, гер Шефер, – почав Альфред, відкриваючи ранця й витягуючи звідти автобіографію Ґете на сімсот сторінок, із-поміж яких стирчали кілька нерівно відірваних клаптів паперу – закладок. Розгорнувши книжку на першій із них, він тицьнув пальцем у текст.

– Ґете згадує про Спінозу ось у цьому рядку. А відтак ще й отут, кількома рядками пізніше. Але далі йдуть кілька абзаців, де це ім’я не з’являється, тож я не можу збагнути, про нього там мова чи ні. Я, власне, не розумію тут майже нічого. Дуже складно написано. – Перегорнувши сторінки, він указує на інший уривок. – Ось, і тут те саме. Він двічі-тричі згадує про Спінозу, але наступних чотири сторінки про нього ні слова. Як на мене, неясно, про Спінозу тут мова чи ні. А ще він говорить про когось на ймення Якобі – у чотирьох інших місцях. Коли ми читали з вами на заняттях «Фауста», я розумів. І «Страждання юного Вертера» теж. Але із цієї книжки не розумію ні сторінки.

– Це вам не Чемберлена читати, еге ж? – Але за мить, жалкуючи про свій сарказм, гер Шефер квапливо додав, уже приязнішим тоном: – Я розумію, що ви, Розенберґу, можете й не вловлювати всього, про що сказано в Ґете, але вам слід мати на увазі, що перед вами не твір, який має чітку композицію, а низка роздумів автора щодо прожитого. От самі ви вели коли-небудь щоденник чи писали про власне життя?