Ганна Гороженко - У вогні плавильника.Золото

Урсула Маєрін розвернулась на звук. Служка несла на срібній таці кілька записок. Звістки від шпигунів всевладної німкені – аби тримати під контролем усю Річ Посполиту від Познані до Смоленська, та ще й утримувати під високим підбором Московське царство, слід бути в курсі усіх подій. Головна порадниця короля Сигізмунда III Вази схопила послання і рукою вказала челядниці на двері. Невдоволено кинула оком на заплакане дощем вікно і рушила до столу, на якому мигтіли свічки в канделябрах. Погода псує плани королівській коханці. Вона ж бо мала вже сьогодні виїхати з Варшави до Львова на зустріч із Миколою Даниловичем, який віднедавна став великим коронним підскарбієм і львівським каштеляном. Їй конче потрібно переговорити із цим руським шляхтичем. Німкеня вирішила їхати попри нелюбов до далеких подорожей. Але паперу вона не довіряла – листи можуть перехопити чи використати, а у цій справі потрібна цілковита таємничість. Урсула навіть переконала короля, що ця мандрівка потрібна в політичних цілях, і той, хоч і з великими ваганнями, та все ж погодився відпустити коханку. А тепер несподівані дощі псували плани Маєрін.

Жінка торкнулась лакованої стільниці і стала нервово вистукувати по ній пальцями – «слід мерщій їхати до Даниловича. Поки Сигізмунд не передумав». Микола Данилович, який, як кажуть, побудував справжній диво-замок у Червоногороді, краще за архітектуру знається на справах південних. А саме на подіях в Молдові та в Османській державі, де він був послом. Урсула згадала про записки, зірвала печатку з першої і потягнулась за пенсне . Останнім часом зір її став підводити. Тож королівський лікар звідкись приніс два скляних кружельця, зчеплених витонченою оправою з позолоченого срібла. І це стало ще однією її таємницею, яку Урсула ретельно ховала від чужих очей в кишені сукні. Ніхто не мав знати, що вона старіє, тим паче король.

Маєрін нахилилась до свічок, кілька хвилин вчитувалась у послання, і відклавши листа і пенсне, замислилась. Її погляд приклеївся до вікна, за яким спалахували травневі громовиці. Жінка сиділа незрушною, як ті вартові зі списами надворі королівського палацу. Вона обмірковувала послання. «Значить, Корецькі роблять золото. Це просто неймовірно. Це ігри з дияволом!»

Перше, що хотіла зробити Урсула, – помчати до примаса католицької церкви. Але цю ідею швидко відкинула. Корецькі православні, а ще Самійло зустрічався із Папою і слава про його втечу від османів та звитяги вже гримить всією Європою. Кажуть, що в Парижі незабаром з’явиться книга про цього русинського лицаря. Маєрін зітхнула і затулила очі рукою. Вони таки сильно втомлюються останнім часом.

«Пастку треба готувати ретельніше» – королівська коханка заглибилась у власні думки. Вона знала напевне, Анна Корецька не слабка суперниця, вона переверне усі звинувачення у потуранні сатані, в чаклунстві, або у чорнокнижництві на свою користь – заявить, що це король намагається знищити рід Корецьких, а може й прагне розсварити католиків та православних. Урсула вже давно зізналась собі, що ненавидить цей русинський магнатський рід. Від самої тієї миті, як Самійло – хлопчик із необсохлим молоком на губах – відмовив їй. Їй, яка на рівні з королем! Їй ніхто не сміє відмовляти. З того часу Маєрін стала приглядатись до Корецьких, і чим прискіпливіше вона за ними стежила – тим більше їх ненавиділа. Їй, наймогутнішій в цій країні жінці, було не до снаги бачити ще одну таку ж пані – з неменшим апетитом, Анну. А двох таких на одне королівство забагато. «Я знищу Корецьких. Але діяти треба інакше». Урсула потягнулась до листа, який так несподівано зворохобив її думки, і піднесла його до вогню. Папір згорав швидко, вогонь свічки шипів, залишаючи по собі неприємний, однак дражливий, дух помсти.

Іоасаф Биховський помітно нервував. Йому вже доповіли, що дормез в’їхав у ворота Видубицького монастиря. Але ігумен не поспішав виходити. Ще раз оглянув свою келію – чи все золото і срібло прибране, – провів рукою по столу з грубих дошок, яким замінили його звичну стільницю, інкрустовану міддю та емалями, і гучно зітхнув. Його келія стала дійсно схожа на аскетичний прихисток ченця. Іоасаф перехрестився і рушив надвір. Дормез митрополита унійного Йосифа Рутського вже спинився на церковному подвір’ї. Братія у чорних рясах вишикувалась у кілька лав, хор завів псалми, а митрополичі охоронці кинулись відкривати дверцята карети. Іоасаф дістав хустку з кишені і витер спітніле чоло. Тим часом худорлявий митрополит із довгим сивим волоссям прудко вискочив із карети та набирав швидкості у напрямку огрядного ігумена.