Айн Ренд - Джерело

— Тому що це — як ви слушно зауважили — лайно.

— Ти не логічний, Лансе, — сказав Айк. — Не в космічному сенсі. Написати хорошу п'єсу, яку хвалитимуть, — це ніщо. Будь-хто здатен на це. Будь-хто, хто має талант, а талант — це винятково продукт діяльності залоз. Але написати лайно, яке хвалитимуть, — візьми спробуй.

— Він це вже зробив, — зазначив Тухі.

— Це ще як подивитися, — відповів Ланселот Клоукі. Він перехилив порожній келих до рота і висмоктав останній кубик льоду.

— Айк краще за тебе розуміє ситуацію, Лансе, — сказав Жуль Фауґлер. — Він щойно довів своєю маленькою промовою, що є справжнім мислителем. І, цілком випадково, філософ із нього кращий, ніж автор п'єс.

— Я напишу про це наступну п'єсу, — сказав Айк.

— Айк щойно виклав свої аргументи, — вів далі Фауґлер. — І мої. А також ваші, Лансе. Розгляньмо мою позицію, якщо маєте бажання. Чи досягнення для критика хвалити хорошу п'єсу? Жодним чином. Критик тоді стає лише славним хлопчиком на побігеньках між автором і публікою. Навіщо мені це? Мене нудить від цього. Я маю право вразити людей власною особистістю. Інакше я відчуватиму розчарування — а я не вірю в зневіру. Та якщо критик здатен популяризувати геть нікчемну п'єсу — ви ж відчуваєте різницю! Отже, я зроблю хітом… — як називається твоя п'єса, Айку?

— «Моя дупа не твого носа діло», — відповів Айк.

— Даруйте?

— Це назва.

— О, розумію. Отже, я зроблю хітом «Моя дупа не твого носа діло».

Лойс Кук голосно розреготалася.

— Усі ви здіймаєте до біса багато галасу з нічого, — сказав Ґас Вебб, лежачи на спині й заклавши руки за голову.

— А зараз, якщо бажаєте, розгляньмо ваш випадок, Лансе, — продовжив Фауґлер. — Яке задоволення має кореспондент, звітуючись про події у світі? Громадськість читає про розмаїті міжнародні кризи, і ви щасливі, якщо вони помітять ваш підпис. Але ви ж нічим не гірші за будь-якого генерала, адмірала чи посла. Ви маєте право змусити людей замислитися про ваше існування. Отож ви чините мудро. Ви створили чудову колекцію нісенітниць — так, нісенітниць, — але морально виправданих. Розумна книжка. Світові катастрофи як тло для вашої мерзенної та нікчемної особистості. Як Ланселот Клоукі напився на міжнародній конференції. З якими красунями спав Ланселот Клоукі під час вторгнення. Як Ланселот Клоукі підхопив дизентерію під час голоду. А чому б і ні, Лансе? Фокус вдався, так же? Еллсворт причарував. Так?

— Громадськість любить читати про людські слабкості, — сказав Ланселот Клоукі, сердито втупившись у свою склянку.

— О, не мели дурниць, Лансе! — вигукнула Лойс Кук. — Перед ким ти тут вдаєш? Ти чудово знаєш, що йдеться не про те, що подобається людям, а про Еллсворта Тухі.

— Я не забув, чим зобов'язаний Еллсворту, — понуро відповів Клоукі. — Еллсворт — мій найкращий друг. Але він нічого не вдіяв би, якби не мав пристойної книжки.

Вісім місяців тому Ланселот Клоукі стояв перед Еллсвортом Тухі з рукописом у руках — так, як Айк стояв зараз перед Фауґлером, — не ймучи віри, коли Тухі сказав, що його книжка стане бестселером. Але двісті тисяч проданих примірників назавжди унеможливили для Клоукі здатність подивитися правді в очі.

— І він зробив це з «Хоробрим Жовчним Каменем», — безтурботно додала Лойс Кук, — найгіршим сміттям, що коли-небудь з'являлося на папері. Я ж то знаю. Але він це зробив.

— І мало не втратив через це роботу, — байдужо зауважив Тухі.

— Що ти робиш зі своєю випивкою, Лойс? — гарикнув Клоукі. — Ховаєш, щоб у ній скупатися?

— Добре вже, писако, — мовила Лойс Кук, ліниво підводячись.

Вона почовгала через кімнату, взяла чиюсь недопиту склянку, випила її вміст, вийшла і повернулася з кількома дорогими пляшками. Клоукі й Айк поквапилися собі налити.

— Я думаю, ти несправедлива до Ланса, Лойс, — сказав Тухі. — Чому б йому не написати автобіографію?

— Тому що йому і жити не варто, не те що про це писати.

— Ось воно, саме тому я й створив новий бестселер.

— Та про що ти кажеш?

— Захотілося комусь розповісти.

Навколо стояло багато зручних крісел, але Тухі волів сидіти на підлозі. Він перевернувся на живіт, випростав тіло й, опершись на лікті, задоволено розвалився, переносячи вагу з однієї руки на іншу та широко розкинувши ноги на килимі. Здавалося, він насолоджувався невимушеністю пози.

— Захотілося комусь розповісти. Наступного місяця я видаю автобіографію стоматолога з маленького містечка, чоловіка по-справжньому неймовірного тим, що він не провів жодного неймовірного дня за все життя й не написав жодного неймовірного речення. Тобі сподобається, Лойс. Ти можеш уявити собі найбанальнішого зануду, який розкриває свою душу, наче це якесь одкровення?