Цзян Жун - Вовк-тотем

Хоча молоді інтелігенти давно вже оселилися в своїй окремій юрті, Ченю Чженю все одно подобалося часто приходити до Старого-батька. Його юрта була просторою й красивою, заможною й теплою. На стінах по колу висіли килими із монголо-тибетськими релігійними зображеннями, підлога ж була застелена килимами із зображеннями білих оленів. Срібний посуд на низенькому квадратному столику, як і олив’яні миски та чайники на полицях, були начищені до блиску. Політичні події здавалися далекими звідси, і хунвейбіни з їхнім рухом «за знищення 4 пережитків» [17] Рух за знищення старої ідеології, старої культури, старих звичаїв і старого способу життя, розпочатий хунвейбінами за часів «культурної революції». ще не пробилися крізь килими Старого Біліґа. У юрті, в якій мешкав Чень Чжень, усі четверо молодих людей були однокласниками ще з середньої школи, причому решта троє хлопців у Пекіні вважалися «буржуазними синками» й «вихідцями з інтелігентиків». Їм випала спільна доля, тож вони однаково відчували відразу до радикальних і неглибоких хунвейбінів, і на початку зими 1967 року гуртом розпрощалися з буремним Пекіном та прибули сюди в степ шукати спокійного життя. Тому вони знайшли між собою спільну мову. Однак юрта Старого Біліґа була ніби табір вождя племені, тож Чень Чжень отримував тут більше тепла й піклування і почувався тут, ніби дома в безпеці.

За два роки, усі в родині Старого почали сприймати його як члена родини, а книжки, що заповнювали дві великі валізи, привезені Ченем із Пекіну, особливо ті китайські й іноземні, що стосувалися історії монголів, надзвичайно зблизили Старого-батька з цим його «сином» ханьської крові. Старий був надзвичайно цікавий; у нього було декілька друзів-оповідачів серед монголів, які знали чимало легенд і бувальщини з монгольської історії. Коли Старий побачив Ченеві книжки, особливо ті, що були з картинками й картами, він відразу ж виявив великий інтерес до того, що писали китайські, російські, перські та інші письменники й історики про історію монголів. Тож Старий Біліґ, який тільки на половину розумів китайську, почав швидко навчати Ченя монгольської, щоб той міг роз’яснити йому зміст книжок, при цьому він розповідав Ченю різні монгольські оповідки й історії. Через два роки вчитель і учень могли вже вести досить пристойну бесіду напівмонгольською-напівкитайською мовою.

Однак Чень Чжень усе ще не насмілювався переповідати Старому зміст тих книжок, де старі китайські або деякі західні історики висловлювали ворожі погляди на адресу монголів. Тут, у степу, він не насмілювався більше співати «Тече ріка червона» Юе Фея [18] Юе Фей (1103–1141) — національний герой Китаю, брав участь у спротиві чжурчженям — кочовикам, які напали на Китай у XII ст. або якось жартувати на тему «реваншу». Чень Чжень хотів з’ясувати джерела любові й ненависті між кочовиками й землеробами, і хотів дізнатися причину, через яку нечисленні монголи змогли вибухнути у світовій історії такою потужною силою, що вивільняється, мабуть, тільки під час розпаду атомного ядра.

Чень Чжень спочатку не хотів залишати юрту Старого Біліґа. Однак, оскільки пасовиська Орхонського степу були дуже поживні, в отарі постійно прибувало. В одній з отар після народження ягнят кількість голів сягнула аж трьох тисяч, а це було занадто для одного чабана, щоб за нею належно доглядати. Коли отара збільшується, необхідно її розділити. Тож Чень Чжень, слідом за новою отарою, вимушений був переїхати до окремої юрти й жити разом із трьома товаришами. Однак, на щастя, обидва табори були розташовані неподалік один від одного, тож вівці й собаки могли навіть «перегукуватися» між собою, а сідло ще не встигало нагрітися під вершником, як той уже прибував до сусіда; туди й назад можна було обернутися за один день. Проте після розділу отари Чень Чжень так само часто, як і раніше, їздив до родини Старого-батька, щоб продовжувати свої бесіди. Але цього разу все було заради дзеренів і стосувалося вовків.

Чень Чжень підняв важку повстяну завісу на вході до юрти, зваляну з верблюжої вовни й розшиту символами щастя, увійшов усередину, сів на товстий килим і налив чаю з молоком. Старий сказав:

— Що, очі вилазять від заздрості, Що хтось уполював так багато дзеренів? Нічого, нічого… завтра Старий-батько поведе тебе в таке місце, звідки можна привезти цілу машину жовтих кіз. Я був цими днями в горах і дізнався, де можна вполювати дзеренів. До того ж я вже не раз думав про те, щоб показати тобі ближче вовчу зграю. Ти ж тільки про вовків і говориш? Але ви, ханьці, — боягузи, ви схожі на травоїдну вівцю, а ми, монголи, є хижими вовками. Але тобі вже час мати трохи вовчої сміливості.