Федерико Андахази - Конкістадор

У місті Каїлі Кетці хотіли подарувати двох слонів, але, зауваживши, що вантажопідйомність його кораблів не відповідає розмірам цих тварин, капітану мешиків подарували лише вагітну слониху, запевнивши, що слоновий рід продовжиться: індуси вміли за обрисами черева визначати, хто з’явиться на світ — самець чи самка. Мешики й гадки не мали, що на землі існує таке величезне чудовисько, втім, таке могутнє й слухняне водночас. Тепер каравела — подарунок іспанської королеви Ізабелли — справді скидалася на міфічний ковчег, кістяк якого, за переказами, поховано на верхівці гори Арарат. Коні, верблюди, слони, птахи, гризуни й навіть комахи заповнювали трюми другого корабля маленької ескадри. Й з вантажем усіх цих дивовиж мешики відходили з Каіла, тримаючи курс на схід.

За кілька днів плавання вони дійшли до Малої Яви, міста Суматра, яке ще називають Золотий острів. Кетца та його команда переконалися, що деякі тутешні гори дійсно вилискують жовтим сяйвом, та й загалом золотом ця земля багата не менше за долину Анауак. Звідси починався морський міст, який вів у справжній Катай. Нарешті воїни Теночтитлана потраплять на землю, що захищала їх своїм іменем перед усіма народами, у яких вони гостювали! Їх так довго вважали мешканцями Катаю, що вони вже й самі безмаль не повірили, що походять саме звідти. Й, можливо, вони мали рацію.

Тепер вони йшли морем Сін, обходячи роздуте черево східної частини світу, повсякчас завертаючи у порти: Сайгон, Фучжоу, Сяншан, Сянган, Сянчжоу і Тичжоу. Й що більше міст та селищ вони відвідували, то важче було здолати відчуття, що все навколо їм знайоме, незважаючи на те, що мешики ніколи не були у цих землях. Це відчуття перейшло у цілковитий подив, коли біля входу в один з палаців у місті Тундиньфу мешики побачили зображення Кетцалькоатля, котрого годі було з кимось сплутати.

Ось вона, просто перед очима ошелешених воїнів-першопрохідців — перната змія, символ Кетцалькоатля. Виявилося, що в Катаї це зображення так само поширене, як і в Теночтитлані; мешики переконалися в цьому, мандруючи дрібними й великими містами, які були розсипані по всьому узбережжю. Достоту та сама фігура: жорстоке обличчя, ікла, що стирчали з-під м’ясистих губ, роззявлена квадратна паща, жаский погляд, хвилясте зміїне тіло й барвисте пташине оперення — усе це мав і Кетцалькоатль. Кетца вперше відчув упевненість у тому, що земля Ацтлану вже десь неподалік.

Палацові скульптури, сюжети картин і східчасті дахи пагод — усе тут було знайоме й зрозуміле для очей мешика. Якщо, мандруючи Європою, маленьке військо мешиків гадало, що вони ніколи не бачили нічого схожого, то що далі вони просувалися на схід, то більш звичним для них здавався світ. Це враження стало неспростовною правдою, коли вони опинилися біля моста, що поєднував два береги широкої повноводої річки: саме такими мостами Теночтитлан був поєднаний з Долиною. Переправа не лише була подібною, збігалися навіть конструкція та матеріал: очерет, камінь та деревину було використано з тією ж метою. Як і головний міст, який поєднував Імперію мешиків з великою землею, цей міст був завдовжки безмаль п’ятсот кроків і був до того широким, що ним, вишикувавшись, могли проїхати пліч-о-пліч десять вершників. Перетинаючи річку, загін мешиків міркував лише про одне: зараз вони долають час та відстань, йдучи навпростець до своєї далекої батьківщини, до місця, звідки розпочав свій шлях великий Теноч.

Катайський побут багато в чому збігався з мешикським, але найбільше вразило Кетцу однакове поняття про те, як влаштовано всесвіт. Європейський календар мав чимало хиб, потребуючи постійних поправок, та був набагато менш надійним за календар, яким послуговувались у долині Анауак. На свій подив, Кетца зауважив, що один з китайських календарів, що зветься Йі, був тотожним тому, який склав він сам. У календарі Йі було триста шістдесят п’ять днів, розділених на вісімнадцять місяців по двадцять днів кожен, на додачу — п’ять днів святкування, як на великому кам’яному колі, яке створили за задумом Кетци. Символом народу Йі був тигр — цілковитий еквівалент ягуара — символа мешиків. Катайський календар мав два періоди для святкувань — свято Факела та свято Зоряного зеніту, коли зустрічали новий рік. Між ними — сто вісімдесят п’ять діб. Мешики проводили ті ж самі обряди у ті ж таки дні. Ба більше: обидва календарі мали цикли з шістдесяти та п’ятдесяти двох років, що зображали системою кіл. Шістдесятирічний цикл складався з двох концентричних кіл, що налягали одне на одне: перший мав десять небесних стовбурів, а другий — дванадцять земних гілок. Зміщення кіл відносно одне одного відбивало шістдесятирічний цикл, за яким відзначали прожитий час. Цикл з п’ятдесяти двох років теж позначався двома концентричними колами, що мали чотири та тридцять символів відповідно, чи то пак з поділом на триста та двісті шістдесят днів. З іншого боку, невипадковим був збіг п’яти символів у мешикському календарі та в календарі Йі: змія, пес, мавпа, тигр (він же ягуар) та заєць були в обох системах, та ще й на однакових місцях.