Федерико Андахази: Конкістадор

Присвячується Бласу, котрий навчив мене, що епос — не лише літературний жанр, а й спосіб зазирнути у вічі страхіттям повсякденності, боротися з ними витончено та з гідністю.

Присвячується лікареві Карлосу Фустіньяні й у його особі — всім лікарям та медсестрам відділення для немовлят Італійського шпиталю

Він обчислив точний час, за який Земля обертається навколо Сонця, та накреслив правильні мапи зоряного неба задовго до Коперника. Першим склавши мапу світу, він випередив Тосканеллі. Державці дослухалися до його мудрих думок, але коли його думка йшла усупереч непорушним догмам, його примушували відступатися силою — достоту як за два століття вчинять з Галілео Галілеєм. У час розквіту імперій він проектував храми, палаци й навіть цілі міста. Саме йому належала ідея монумента, який увінчав найвеличніший у світі собор. Випередивши на чимало років Леонардо да Вінчі, він міркував про механізми, які у його епоху видавалися безглуздими й неймовірними; утім, його правота була доведена часом. Він раніше за Христофора Колумба збагнув, що Земля є кулею й що, пливучи на Схід, можна дістатися Заходу, й навпаки. Та на відміну від мореплавця з Генуї, він ніколи не вважав західні землі східними. Він був певен, що на тому боці океану простягається новий, недосліджений світ, наділений власного цивілізацією. Він особисто довів своє припущення, разом із купкою людей подавшись у подорож через океан. Йому довелося стати корабелом, і він збудував судно, що не мало подібних, і перетнув на ньому Атлантичний океан. Діставшись інших земель, він налагодив стосунки з місцевими мешканцями. Але лише тому, що не мав змоги кинутися у бій через обставини, що склалися. Він побачив, що Новий Світ знекровлений війнами, убивствами, мракобіссям і нещадною боротьбою між прихильниками різних культур. Збагнув, що державці на цих землях — достоту такі ж деспоти, як і на його батьківщині, а люди так само безправні, як і його власний народ. По собі він залишив прекрасні хроніки своїх подорожей, хоч вони здавалися так само безглуздими і неймовірними, як і хроніки Марко Поло. Він знав, що два світи неминуче зіткнуться, й остерігався, що при цьому проллється багато крові. Й він мав рацію. Він склав план, за яким кровопролиття вдалося уникнути. Він повернувся на батьківщину, здійснивши навколосвітню подорож, задовго до того, як така думка сяйнула Магелланові. Повернувшись додому, він розповів про неминучу трагедію своєму государю.

Якби його слова було почуто, історія людства стала б геть іншою. Утім, йому так і не дали ані флоту, ані армії, щоб розпочати конкісту. Він першим збагнув, що жодна імперія, якою б великою, сповненою чеснот і безкрайньою вона не була, не стерпить свавілля власного монарха. Однак його не почули. Згодом, назвавши божевільним, прирекли на вигнання, він передбачив загибель своєї імперії та руйнування міста, яке він допомагав зводити.

Він набагато раніше від інших усвідомив, що його цивілізація може уникнути загибелі лише в один спосіб: прийнявши найвеличніший в історії людства виклик, кинутися на завоювання Куаутольотлану — саме так він назвав материк, який відкрив, котрий дикуни, що мешкали там, називали Європою. Він був найобдарованішим сином Теночтитлана. Ймення його, Кетца, мало б засяяти у віках. Натомість згадка про нього збереглася лише у кількох хроніках; незабаром його ім’я пішло у небуття. Однак його прагнення поєднати світи було не тільки стратегічною необхідністю: на тому боці океану він залишив жінку, яку кохав.

Усе, що описано нижче, — це хроніка часу, коли світ мав один-єдиний шанс, щоб стати іншим. І тоді, можливо, неуцтво, жорстокість, приниження та убивство не запанували б у нашому світі. Або ж — хто знає? — переможці та переможені лише б помінялися ролями. Якщо лишень пророцтва Кетци, першовідкривача Європи, не втратили своєї сили й війна, яку чимало хто вважає завершеною, не триває донині.

Досі пророцтва Кетци ніколи не були хибними.