Маргарет Мітчелл - Звіяні вітром. Кн. 2

Маргарет Муннерлін Мітчелл народилася 8 листопада 1900 року. Мати її походила з родини гугенотів, що переселилися до Америки у середині XVIII століття. Батько — шотландець — утік в СІЛА після утвердження Стюартів десь у середині XIX ст. Оселився в Атланті, став юристом, з часом був обраний головою історичного товариства. Дитинство Маргарет, типове для дівчинки з заможної родини, минуло на плантації в Джексон-Хіллі під Атлантою, Маргарет мала власного поні і полюбляла їздити верхи. В 1912 році родина переїхала до Атланти, в будинок на Персиковій вулиці, а через п’ять років Маргарет на власні очі побачила і пережила знамениту пожежу, яка знищила майже все місто.

1918 року Маргарет вступає до Смітсівського коледжу: під впливом вчення Фрейда, популярного тоді в Штатах, вона мріє стати лікарем-психіатром. Але закінчити навчання їй не пощастило, бо несподівано захворіла й померла мати, а невдовзі Маргарет змушена була повернутися до Атланти, щоб стати господинею в батьківському домі.

Життя Атланти після першої світової війни було бурхливе й нестабільне, майже як у період Реконструкції. Згодом Маргарет Мітчелл так згадувала себе в ті часи: «Бувши продуктом джазової доби, однією з тих зірвиголів у коротких спідничках, про яких пастори кажуть, що вони потраплять до пекла, якщо до тридцяти літ їх не повісять, я, природно, неабияк здивувалася, коли в мені побачили відновлений дух Півдня». Юність минала у вирі вечірок, зустрічей, шалених верхогонів... Одного разу Маргарет впала з коня й забила кісточку, що згодом дуже далося взнаки.

Проте було в її житті й інше. Вже з кінця 1922 року вона працює штатним кореспондентом атлантського щотижневика, де в той час співробітничали такі відомі письменники, як Джордж Колдуелл, Френсіс Ньюмен. Адже писати Маргарет почала ще в дитинстві. У школа вона була зіркою аматорських інсценівок, друкувала оповідання в учнівському журналі, підписуючись «Пеггі Мітчелл». Серед друзів уславилась як оповідачка. А безпосередній її шеф по щотижневику Енгус Петерсон так відгукнувся про свою співробітницю: «Вона відразу стала одним з кращих репортерів серед тих, кого я знав. Друкувала добре і дуже швидко. Була точна і всюди встигала. Мала гостре чуття на новини і не цуралася ніякої праці».

В 1926 році Маргарет вийшла заміж за Джона Марша. Подружнє життя складалося щасливо: молоді багатства не мали, але в їхньому домі було повно книжок і друзів, які переважно кликали її за псевдонімом «Пеггі». Кали ж вона захворіла на артрит і змушена була полишити роботу, друзі і книги зробилися для неї ще ближчими. В ліжку Пеггі провела кілька років. Спочатку перечитала домашню бібліотеку, потім — міську, а тоді чоловік пожартував, що їй нема вже чого читати в Атланті і доведеться писати самій. Мабуть, тоді і почала складатися в її уяві історія про дівчинку з поважаного південського роду, яка разом із своїм народом пережила Громадянську війну, трагічну смерть рідних, ворожу навалу, розорення плантації, пожежі, воєнне спустошення, Реконструкцію і виявилася такою незламною і мужньою, що змогла не просто вижити й вистояти, а й відновити втрачене,— історія, що виросла в своєрідну південну сагу «Звіяні вітром».

Коли книжка вийшла друком, авторка писала одному з своїх читачів: «Мені дуже важко сказати, як довго я працювала над книгою. Аби уникнути пояснень, я, як правило, кажу: „О, десять років!“ Але насправді це не так. Я почала її в 1926 році, а завершила в 1929-му — крім трьох частин. Їх я дописала вже після того, як книгу було продано видавництву. Я працювала за таких тяжких обставин. З одного боку, в мене чимало друзів та родичів... а протягом п’яти років не бувало такого дня, щоб хтось із них не потрапив до лікарні... Крім того, мене мучив артрит, і я вже втратила будь-яку надію, що знов зможу рухатись... Упродовж місяців я писала розділи, а роки минали в антрактах між писанням. Це важко пояснити тим, хто звертається до мене з розпитами, а тому я й відповідаю: „О, десять років“,— і хай так і вважають. Гадаю, ідо якби я могла зосередитись і звільнитися від щоденних дзвінків з лікарень... я могла б написати книжку за рік».

1935 року представник одного з найбільших видавництв Америки — «Макміллан» — об’їздив Південь у пошуках нових талантів. Хтось із спільних знайомих порадив йому звернутися до Пеггі Мітчелл. І вже 30 червня 1936 року роман «Звіяні вітром» побачив світ. Він одразу ж став книгою місяця, мав чудову пресу, в 1937 році був нагороджений престижною премію Пулітцера. Популярність цього твору просто-таки фантастична: до Різдва 1936 р. було продано мільйон книжок; за даними на середину 70-х років, його перекладено 27 мовами й видано в 37 країнах тиражем понад 20 млн. примірників. Це, звичайно, не враховуючи наших вітчизняних, дотепер російськомовних видань. Словом, як відзначали рецензенти, це книга для читача, а не для критики. Саме читач і підтримує життя цього роману. Завдання ж критики — дещо йому пояснити з історії і літератури США.