Примо Леви - Чи це людина

Хіба можна бажати більшого? Навіть робота здається нам легкою, з надією на два літри густої теплої юшки, які чекають нас у бараці. Час від часу до нас підходить капо і питає: «Wer hat noch zu fressen?» [25] Хто піде жерти? ( нім. )

Це не насмішка, не глузування — оце наше наминання стоячи, похапцем, обпікаючи рот і горло, не даючи собі дихнути, і справді більше схоже на те, як «жеруть» тварини, ніж як «їдять» люди, благоговійно сидячи за столом. «Fressen », «жерти» — це і є відповідне слово, яке ми зазвичай вживаємо.

Майстер Ноґалла все це бачить і заплющує очі на нашу відсутність на робочому місці. Майстер Ноґалла теж здається голодним, і якби не соціальні умовності, він, можливо, не відмовився б від літру нашого гарячого пійла.

Приходить черга Темплера, якому за всезагальною згодою виділено п’ять літрів з дна бачка. Бо Темплер не тільки добрий «організатор», він також спроможний поглинути неймовірні кількості баланди, у нього унікальна здатність випорожнювати кишківник за бажанням і заздалегідь перед можливістю багато поїсти, і завдяки цьому ємність його шлунку просто вражає.

Цим своїм талантом він слушно пишається, і про нього знають всі, включно з майстром Ноґаллою. Оточений вдячністю загалу, наш доброчинець Темплер зачиняється на кілька хвилин у нужнику, звідки виходить радісний і готовий, а тоді, у супроводі всезагальної зичливості, прямує насолодитися плодом трудів своїх:

—  Nu, Templer, hast du Platz genug für die Suppe gemacht ? [26] Що, Темплере, звільнив достатньо місця для супу? ( нім. )

Після заходу сонця лунає сирена Feierabend , кінця робочого дня; і оскільки всі ми принаймні на кілька годин ситі, ніхто не свариться, ми почуваємось добрими, капо не має бажання нас бити, і ми можемо думати про наших матерів та дружин, чого ми зазвичай не робимо. І кілька годин ми можемо почуватися нещасливими так, як почуваються нещасливими люди вільні.

Нам була властива невиправна схильність вбачати в кожній події символ і знак. Уже на сімдесят днів затримувалася Wäschetauschen , тобто церемонія зміни білизни, і наполегливо кружляла чутка, що змінної білизни бракує з тієї причини, що через наближення лінії фронту німцям стало неможливо транспортувати в Аушвіц нові вантажі, а тому визволення вже близько; паралельно ходила протилежна інтерпретація, буцімто затримка зміни білизни є певним знаком цілковитої ліквідації табору найближчим часом. Але зміна білизни таки відбулася і, як звикле, концтабірне керівництво подбало про те, щоб це сталося несподівано і одночасно в усіх бараках.

Бо треба знати, що в таборі тканина — річ дефіцитна і становить цінність; а єдиним способом для нас роздобути собі шматину, щоб витирати ніс або зробити онучу, є відрізати полу сорочки якраз в момент зміни білизни. Якщо сорочка з довгими рукавами, відрізають рукави; якщо ж ні, то задовольняються прямокутником з подолу або ж відпорюють одну з численних латок. У кожному разі потрібно трохи часу, щоб роздобути голку з ниткою і виконати цю операцію з певною майстерністю, щоб при здачі не було видно, що сорочка пошкоджена. Брудну і подерту білизну купою перевозять у табірну кравецьку майстерню, де її більш-менш латають, а тоді дезінфікують парою (але не перуть!) і знову роздають в’язням; тому, щоб оберегти білизну від такого знівечення, її намагаються міняти якомога несподіваніше.

Але завжди чийсь чіпкий погляд проникає — цього не уникнути — під брезент вантажівки, що виїздить з дезінфекції, і тоді за кілька хвилин весь концтабір уже знає, що Wäschetauschen таки відбудеться і що цього разу роздаватимуть навіть нові сорочки, від партії угорців, яких привезли три дні тому.

Новина відразу набула розголосу. Усі незаконні власники других сорочок, вкрадених, «організованих» або чесно куплених за хліб, щоб захиститися від холоду або щоб вкласти капітал, нагромаджений під час періоду добробуту, поквапились на біржу, сподіваючись дістатися туди вчасно, щоб обміняти запасну сорочку на споживчі товари ще до того, як хвиля нових сорочок чи принаймні певність у їх надходженні безповоротно знецінить їхній товар.

На табірній біржі завжди жваво. Хоч будь-який обмін (ба більше, будь-яка форма володіння) прямо заборонений і хоч часті облави, влаштовані капо чи старостами, час від часу розганяють усіх без розбору — продавців, покупців та цікавих — все ж у північно-східному кутку табору (невипадково це найдальший від есесівських бараків край концтабору), тільки-но команди повертаються з роботи, постійно збирається безладне збіговисько, влітку просто неба, а взимку — в умивальні.