Татьяна Тиховская - Чому дзвенять цикади

Такі дощі були геть не рідкість в цих краях. І як вони не дошкуляли переселенцям, згодом вони з тугою згадували свіжість і прохолоду, що ті дощі приносили. Це коли вони на кінець літа доїхали до степів північного Причорномор’я — випалених безжальним південним сонцем, вкритих пожухлою травою та з незмінним краєвидом із мертвої пересохлої землі аж до обрію.

Тільки на осінь 1809 року партія переселенців добулась до Одеси. Проти зими облаштовувати нові села було пізно. Тож прибулих було розквартировано по сусідніх колоніях.

Як змалювати Україну кількома словами, то «чорнозем» буде найпершим. Та й не дивно. З цим степовим багатством українцям добряче пощастило. Ще й сонечко на додачу — ласкаве та щедре. Чорнозем родить за будь-якої погоди, бо не боїться ані дощу, ані посухи. В народі казали: вштрикнеш голоблю — отримаєш воза, така земля родюча.

Це зміркувала ще Катерина ІІ [4] Катерина II Олексіївна Велика (уроджена Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербстська, німецька принцеса) — імператриця всеросійська з 1762 по 1796 роки. . І одразу після вступу на престол [5] …Одразу після вступу на престол… — Катерина II прийшла до влади 28 червня 1762 року в ході палацового перевороту, поваливши з престолу її непопулярного чоловіка Петра III. почала залучати на пустопорожні землі півдня Росії іноземних переселенців.

Що ж до німців, то їхнє масове переселення в Росію почалося за царювання Катерини ІІ, а продовжилося і за Павла І [6] Павло І — російський імператор з 1796 по 1801 рік. Син Петра ІІІ і Катерини ІІ. Після смерті першої дружини Гессен-Дармштадською принцеси Вільгельміни був одружений з принцесою Софією Доротеєю Вюртенберзькою (у православ'ї — Марія Федорівна). , і за Олександра I [7] Олександр І Павлович — Російський імператор з 1801 року. Старший син імператора Павла I та Марії Федорівни, онук Катерини ІІ. . Хоча Маніфест Олександра I запрошував вже не будь-яких переселенців, а лише дбайливих і ділових господарів, ремісників. А також людей, здатних займатися садівництвом і виноградарством або ж таких, що мають великий досвід у тваринництві, окремо в розведенні кращих порід овець.

На початку дев’ятнадцятого століття найбільш інтенсивне переселення німців йшло з Вюртемберга [8] Вюртемберг — історична область на південному заході Німеччини. .

Серед таких переселенців і опинилася родина Ульманів, що спокусилася на обіцянки російського уряду і наважилася змінити з дідів-прадідів рідну землю на примарний російський рай.

Першу зиму родина перебула в приймах. Серця переселенців краяла туга за батьківщиною. Після вечері всі члени родини сиділи в сутінках і раз по раз уявляли, а що ж саме зараз робиться в їхньому рідному містечку. Але жереб кинуто! Вороття вже не було.

Ранньою весною 1810 року на чималенькому майдані в Одесі голці не було де впасти. Майже всю вільну площу заповнювали підводи, вози, фургони. До луки багатьох припнули ще й корів. Перегукувалися візники, іржали коні, коли-не-коли додаючи до весняною багнюки «кінські яблука» і відразу ж розтоптуючи їх по бруківці. А з бічних вулиць поспішали нові й нові візки, що врізалися в безладну масу, зачіпаючи колесами вози та посилюючи гамір прокляттям на адресу недолугих пішоходів.

На одну з підвід влаштовувалася знайома вже нам родина. Жінки були напружені й зосереджені. Молодша міцно тримала на руках бліденьку однорічну дівчинку. Її чоловік перевіряв, чи міцно закріплено поклажу. Єдиний, кого метушня не засмучувала, а, навпаки, розважала, був Вольдемар. За рік він неабияк підріс, але не здавалося, що порозумнішав. Як був бешкетником, так і залишився. На руці тримав свою ґаву, що вже перетворилася на цілком дорослого птаха, але кидати свого хазяїна й не збиралася.

Якимось дивом відшукавши прохід, до підводи добувся старий.

— Все, гроші отримав! — озвався він до старої.

– І на малу отримав?

– І на малу. Скоро вже поїдемо.

— Нарешті! А куди, дізнався? — у старої полегкість чергувалася з побоюванням.

— Та узнав. До містечка Рорбах [9] З початком Першої світової війни перейменовано на Березань. . Так староста казав. Це на північ від Одеси.

— А чому це на північ? Чому на північ?! Шютци ж писали, що з Одеси на південь їхали! — стурбовано запитала старенька.

— Та не знаю! — Старий і сам був добряче роздратований невідомістю. — В натовпі кажуть, що на півдні наділи вже скінчилися.