Татьяна Тиховская - Чому дзвенять цикади

Здесь есть возможность читать онлайн «Татьяна Тиховская - Чому дзвенять цикади» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2018, Издательство: Strelbytskyy Multimedia Publishing, Жанр: Историческая проза, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Чому дзвенять цикади: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Чому дзвенять цикади»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Спокусившись обіцянками царської Росії, на Миколаївщину з Німеччини переїхала родина лютеран. Разом з іншими емігрантами переселенці заклали колонію Карлсруе, що перетворилася на заможне село. З собою родина привезла коштовну реліквію — вівтарний хрест, за яким згодом полюватиме поплічник фашистів. З початком Першої світової війни прикордонні землі було вирішено зачистити від етнічних німців, а їхнє майно продати за безцінь. Від колишньої пишноти Карлсруе не залишилося й сліду. А після Другої світової німців в колонії майже не лишилося. З численної колись родини дивом вижив один єдиний нащадок. Дивом чи його врятувала замурована в бурштині цикада?

Чому дзвенять цикади — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Чому дзвенять цикади», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Оленка сказала недовірливо:

— А ти звідкіля все це знаєш, розумнику?

Мишко гордовито пояснив:

— Підслухав розмову батьків.

– І не соромно тобі підслуховувати?

— Соромно, соромно! А тепер ми збираємось їхати на Камчатку, в село моряків-підводників Рибачий. Батьки хочуть хоч так попрощатися з Сашком, квіти кинути в море. Поїдеш з нами?

— Сам же знаєш, що ні…

— А сама поїдеш?

— Чом сама?! З Вовчиком.

Мишко доїв. Підвівся, аби йти.

— До побачення. — Сказав, а сам стоїть. Відчувається, що йому затишно тут. Більш затишно, ніж у батьківській ідеально впорядкованій квартирі. — Як приїдемо — я до вас зайду, розповім, що й до чого.

Мишко вийшов. Оленко повільно зачинила двері.

Вовчик, що досі маламурив гарбузову кашу, спитав у мами:

— А хто це був?

Олена розкуйовдила синову чуба і теплим голосом сказала:

— Це твій дядько Мишко. Сподобався?

— Трохи він загладкий.

— Та хіба то така вже вада?

— Як я тікатиму, він мене не здожене.

— Чого б ти від нього тікав, дуже мені цікаво?

— Та я б несерйозно! А так, понарошку…

Оленка, щось надумавши, каже сину:

— А хочеш, ми поїдемо потягом далеко-далеко? Аж на півострів Камчатка? Там твій тато служив.

Вовчик аж зліз зі стільця і почав стрибати від захвату:

— Хочу, хочу! А коли?

7

Звісно, в Радянському Союзі було що подивитися. А як же! Під спільним дахом великого могутнього були і суто слов’янські Україна й Білорусія; і мусульманський Узбекистан; і Кавказ із надміру ревнивими хлопцями і знаменитою кавказькою гостинністю; і прибалтійські республіки, яких, як не намагалися, не змогли обкарнати під загальний радянський гребінець.

Все воно так. Але за наявності такого розмаїття у радянської людини не було найголовнішого: права вибору. Права обирати для відвідання будь-яку країну за своїм смаком.

А той смак теж формувався дещо своєрідно. В свідомості радянської людини на довгі роки закарбувалося: Радянський Союз — єдиний на планеті… Та ні, у Всесвіті! Отож, єдине у Всесвіті безпечне місце. А за його межами, як за парканом в «Граді приреченому» [33] «Град обреченный» — роман братів Стругацьких 1972 року.Є одним з найбільш філософських творів авторів. — або пустеля, або болото, або скажені з павіанами.

Теоретично їздити за кордон не заборонялося. А насправді це була ще та морока. Бо навіть задля країн соціалістичного табору потенційному туристові так мозки компостували усілякими довідками-характеристиками-співбесідами, що звичайні люди воліли їздити відпочивати в Крим. Та й вартість квитків всередині Союзу була більш-менш невелика. Це правда. То ж з України до Владивостока можна було добутися за якусь там дещицю протягом тижня. Якщо часу не шкода.

Оленка з Вовчиком потягом добулась до Пермі. А звідти вже літаком. Бо дуже вже довго їхати! А відпустка у бібліотекарки була надто куца.

І ось задовгий шлях позаду.

Аби ж Оленка була в іншому настрої, звернула б увагу, яка ж тут краса! Сопки, вулкани, краби з клешнями з метр, без перебільшення! Тиша, повітря чисте-чистісіньке! Народ приязний. Багато сімей моряків або ж рибалок.

Але Оленка була наче у напівсонні нічого кругом себе не помічала…

Вони приїхали в селище Рибачий.

Було досить холодно. Оленка і Вовчик зупинились перед гранітною меморіальною плитою, на якій вибито імена загиблих моряків з підводного човна К-129.

Вовчик почав читати:

— Під-вод-ни-кам ти-хо-о-ке-ан-цям… Мат-рос… Мат-рос… Мат-рос… Міч-ман… Мамо, а що таке «мічман»?

Оленка не відповіла. Дивилась на плиту широко розчахненими очима. Наче незряча. По щоках котилися сльози. Оленка їх навіть не втирала.

Досі Оленка жила надією, що невідомо чим живилась, що була тендітна, як осіннє павутиння, але втримувала Оленку над прірвою відчаю. А тепер рештки тієї примарної надії було надійно поховано під гранітною плитою, на якій було вибито ім’я її Сашка.

Після поїздки на Далекий Схід Оленку наче хто підмінив. Найперше вона почепила на світлину Сашка чорну смужку. Наче самій собі силувалася нагадати: все, кінець надії! Похапцем звільнилася з роботи. Потому чим швидше почала збиратися до батьків. Тобто, робила все, аби бути подалі від місця, де вона була щаслива так недовго, що туга з минулим мала з часом зжерти світлі спогади.

Наразі в кімнаті було троє — Оленка, Мишко і Вовчик. Ніколи такого безладу не було. Кругом лантухи, коробки, стосики книг, які Оленка перемотала мотузкою. Найбільш цей гармидер подобався Вовчику.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Чому дзвенять цикади»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Чому дзвенять цикади» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Чому дзвенять цикади»

Обсуждение, отзывы о книге «Чому дзвенять цикади» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x