Марина Гримич - Фріда

Анька — замурзане дівчисько, але співуче! Як сяде увечері під вікном на лавочці та як затягне: «в нашім городочку…», або «Біля милого крилечка…», аж до сліз проймає. А вдень вона допомагає глядіти Галю Берти Соломонівни і Льову, молодшого синочка дядька Мусі, тобто Мойсея Давидовича. Збере їх докупи, постеле на моріжку посеред двору велику ковдру і бавиться з ними цілий день. Скрутить з ганчірок ляльку і показує Всякі Вистави. Доглядає дітей «за так» — харчі та одяг. І то добре, без діла не сидить.

Я їй кажу: «З твоїми здібностями пішла б далі Вчитися! Бачиш — голос, як у соловейка! Артисткою стала б! Або в педагогічне училище! Учителькою!» А вона тільки сміється: «А нашо воно мені?» Я запитав, чи вона хоч у комсомол вступила, а вона на те: «А на чорта-дідька воно мені здалося?» Я зрозумів, що з нею треба проводити довгу виховну роботу. Як з’явиться вільна хвилинка, займуся її ідейним вихованням.

От і тепер, поки я пишу, вона виводить під жасминовим кущем:

6 листопада 1946 року, м Бердичів.

Сьогодні був короткий день. Уранці відбулися урочисті партійні збори, присвячені річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Я був трохи розчарований: це, можна сказать, головне свято для нашого народу, а тут воно пройшло якось мляво, тихо, закрито, я б навіть сказав, якось сором`язливо. Ну, прочитав голова міського комітету партії доповідь, ну поаплодували йому, на тому все й скінчилося. Ніякої демонстрації на сьоме число, жодних транспарантів і ніяких повітряних кульок! Що це за свято?!

Підхожу до політрука, кажу: «Іване Савичу! Як же так? А як же політика партії?» А він мені на те: «Запам'ятай, синок: ти у Бердичеві. А тут різких рухів робити не рекомендується. Ось така політика партії».

Прийшов я додому і замислився: що він хотів сказати цими словами?

Завтра вихідний. Хочу піти порибалити. Щось затужив я за домівкою. У нас о цій порі уже два місяці, як сніг лежить, а тут стоїть золота осінь, аж бринить. Буває, вийдеш порибалити на Об — і чого тільки не вловиш! Наш народ у Сибіру на дичині, рибі, лісових ягодах і грибах виживає, а тут природа інакша. Взагалі, я ще перед війною, коли вчився у Москві, та за час війни відвик від дому, а тепер ось знову доводиться пристосовуватися. Риболовля на Гнилоп'яті нікуди не годиться, це не Об. Але кращого місця для відпочинку немає. Та й комарів тут менше, аніж у нас у тайзі. Я вже потроху починаю обживатися. І дещо тут уже починає мені подобатися.

Як сядеш на Гнилоп'яті, закинеш вудочку, роззирнешся, і перед тобою розкинеться в усій красі українська природа!.. М'яка, трохи недбала, але співуча і якась… політично неграмотна, чисто, як Анька. От усе в неї є — і краса, і голос, і розум — а скористатися вона тим не може, а точніше, не хоче. Сьогодні приходила до мене, і я їй подарував бюст Леніна, а вона на те своєї: «А на чорта-дідька він мені здався!» Кажу: «Анно, це ж вождь пролетаріату!» А вона: «То й шо?»

Я вирішив провести для неї політінформацію. Розказав про життя Володимира Ілліча і Йосифа Віссаріоновича. Вона довго слухала, а потім і каже: «Давайте я вам, Хведоре Івановичу, лучче галіхве постіраю!» Така смішна!

18 листопада 1946 року, м. Бердичів.

Дивне містечко це Бердичів. Забобони ще не викорінені повністю.

Почну по порядку. 7 листопада я зібрав весь двір на святкування річниці Великої жовтневої соціалістичної революції. Раніше я зауважив такий звичай у домі, де живу: коли яке свято, Всі мешканці збираються у дворі за великим столом — приносять у кого що є і святкують, співають, веселяться. Так було у вересні, на єврейський новий рік. От і я вирішив так зробити: накрив стіл чим було і запросив сусідів. Прийшли всі, однак ніхто нічого не приніс. Чемно поїли, подякували і розійшлися. Як на поминках. Тільки Костя Шухер спитав: «А шо воно за празнік сіводня?»

А сьогодні за церковним календарем — Михайла. Льонька-одноногий і його жінка Катря зібрали всіх. Я подивився в календар: яка червона дата? Ніякої. Може, чийсь день народження? Та ні, кажуть, Михайла сьогодні. «А до чого це?» — питаю. «Та син наш Михайло, — кажуть. — На Донбасі тепер. А ми як святкували, так і святкуємо цей день».