Вєтров Олександр - На скрижалях історії

2-а кулеметна рота одержала новеньке обмундирування й бойове спорядження, їх готують до відправки на фронт. На стройові заняття вже не ходять, сержанти навчають бійців, які ще не були на фронті, як скочувати в скатку шинель, а також як і де носити на собі патронтаж, лопатку та інше.

Після сніданку, подана команда:

— На вихід із новим спорядженням, шинель у скатку!

Значить підуть у похід, на фронт. Вивели 2-у кулеметну роту за місто. Там уже стоїть штрафна рота, далі перша кулеметна, за нею стають і вони. Вишикувалися під ніжними променями яскравого весняного сонця, воно пестить їхні обличчя, обливає м'яким світлом. Повіває ніжними запашними пахощами молодої зелені ласкавого травня. Тільки б радіти цій весні і її божественній благодаті.

Марширують з оркестром мінометна й ще якась рота, усі бійці в новому обмундируванні. Офіцери, сержанти, усі на своїх місцях. До Івана підійшов ротний Губа й наказав:

— Вийдіть, Харченко, із строю, станьте позаду роти.

Подали загальну команду:

— Рівняйсь! Струнко, рівняння на середину!

З'явився командир полку, привітався й виголосив напутнє слово, а після нього політрук:

— Війні скоро кінець, ворог розгромлений, але він огризається й тому необхідно надати допомогу нашій доблесній армії!

Батальйон по команді повернувся праворуч, стали по чотири в ряд, оркестр ударив марш, усі вирушили на вокзал. А Іван згідно з наказом комроти пішов до канцелярії. До цього часу працював у ній молодий боєць Руцький, який пішов із маршевою ротою.

Так і не судилося Іванові попасти на передову, хоч і дуже кортіло. Коли б можна було вирватися ще з табору, то вже понюхав би пороху. А може б і лежав десь у братській могилі. Та не дозволили «ворогу народу» вмерти за рідну землю. Вирішили, краще хай подихає в тайзі, ніж на полі бою.

А відтепер уже застарий для переднього краю. Його рік найстаріший в армії, через це й залишили в розташуванні полку, у канцелярії. Усю канцелярську роботу по батальйону й в 2-й роті доводиться вести йому одному. Цілими днями просиджує в штабі полку. Оформляє списки на обмундирування та ще й в двох екземплярах армійцям, які проходять через запасний полк, оформляє червоноармійські книжки, уписує туди все, що видано їм з одягу й взуття, веде інші записи. Буває серед ночі днювальний будить, є наказ негайно з'явитися в штаб полку зі своєю гасовою лампою (не у всіх кімнатах у штабі наявна електрика) оформляти новоприбулих бійців, які раненько вирушають на фронт.

Кінець квітня-початок травня 1945 року. У запасному полку нове поповнення з більш старших років. Усі ходять на заняття в своєму одязі. А Іван сидить у невеликій кімнаті ротної канцелярії, роботи під зав'язку. Зовсім перетворився на канцелярську мишу, завалену кіпами паперу.

Якось зайшли до штабу комроти Губа й комбат Борисенко. Губа тихенько шепоче Івану, даючи гроші:

— Дістаньте нам десь вина, є ж тут у когось поблизу.

Швиденько збігав і приніс вина до канцелярії. Губа налив кухоль, поставив перед командиром батальйону й виголосив:

— Наші війська встановили прапор Перемоги над рейхстагом у Берліні, скоро повний капут фашистам, за це й вип'єм зараз.

Підсунув Борисенку кухоль, сам узяв котелок, випили. Настрій у всіх піднесений, але не від винних парів, адже війні скоро кінець, кінець усім народним мукам. Офіцери вже знають, що 2 травня радянські війська повністю заволоділи Берліном, а зараз доконують фашистських недобитків, які ще огризаються й не здаються в полон по всій лінії фронту.

У рядах військових частин посилилася дисципліна.

Висіялися на небі ясні зорі, ніч узялася прохолодою. У цю глибоку травневу ніч ударив сніп яскравого світла над центральною вулицею міста Ананіїва й одноразово гаркнув гарматний залп, за ним у небо звився різнокольоровий фейерверк. Коли військові по тривозі вискочили на вулицю, тут уже все навколо кишіло цивільними. Команди не було ніякої, і тому військові злилися в одну масу з місцевим людом. Усі поздоровляють військових із перемогою, цілують, обнімають, плачуть, сміються...

Це дійсно колективне людське щастя й радість Перемоги. Люди звечора вже знали, що скоро буде надзвичайна подія, тож тільки оголосили про беззастережну капітуляцію німецько-фашистської армії, ураз усі повибігали на вулицю розділити радість з іншими. До ранку не вщухає тріумфування народу, який за ці роки стільки переніс горя, нужди й смутку.

Не так багато було в Івановому житті радісних моментів, а ця ніч таки дійсно його ощасливила, хоч на серці туга й на очах сльози. Молоді дівчата поздоровляють і цілують його. Не так давно він переживав таку ж радість, коли вийшов за ворота на волю з-за колючого дроту таборів «Кулойлагу» на Півночі європейської Росії.