Володимир Єрмоленко - Ловець океану. Історія Одіссея

Жінки брали мої руки в свої та проводили ними по тілах чоловіків. На них уже не було одягу, я торкалася долонями грудей то одного, то іншого, я спускалася до їхніх животів, я торкалася кісток, що випиналися з-під їхньої шкіри, я спускалася нижче, до кожного вістря.

Потім одна з жінок взяла мою руку і піднесла до свого тіла. Я гладила її груди, її живіт, торкалася її ребер, брала її за лікті, вивчала пальцями її коліна і стегна. Інша жінка пестила мене внизу, чоловік підійшов ззаду, почав гладити моє волосся, і я відчула, що наближаюся до чогось такого, що я раніше відчувала лише наодинці з собою.

Я заплющила очі й мені здалося, що Геліос вибухнув у мені.

— Я народжений зі стегна Зевса, — казав мені Діоніс. Він проводив пальцями по моїх стегнах, він вивчав їхні лінії, він інколи затримувався на деяких точках, ледь натискаючи, потім відпускаючи.

— Дотик — наш головний дарунок, — казав мені Діоніс. — Наші пальці бачать більше, ніж наші очі, вони чують краще, ніж наші вуха. Кохати — значить торкатися, — казав мені Діоніс.

Він учив мене торкатися до свого тіла так, наче я виконувала найважливішу річ у своєму житті. Він учив мене торкатися до його плечей і відчувати струм, що іде крізь них, — і потім відчувати той самий струм у своїх плечах. Торкатися до його вуст і відчувати вологість власних. Торкатися до його стегон і відчувати тремтіння своїх.

Він клав мене на живіт і легенько проводив пальцями від маківки до перших в’язок шиї, зупинявся на них, торкався одного з них так, що все моє тіло тремтіло від насолоди, потім цілував цей в’язок, беручи його вустами, наче ягідку винограду. Потім рухався далі, від шиї до хребта, вивчаючи кожен з його маленьких пагорбів і впадин. І завжди між в’язками він знаходив точки, від яких солодка ріка розтікалася моїм тілом, і я відчувала тепло у кінцівках, на кінчиках вух, тонке лоскотання у підошвах ніг, мені здавалося, що я відчуваю тонкі невидимі нитки, що поєднують різні території мого тіла.

Він спускався нижче, до сідниць, а потім підіймався знову нагору, жодного разу не виходячи поза межі хребта, торкаючись тільки його, ніби це була дорога щастя.

— Зроби це зі мною теж, — попросив він.

Він ліг на ліжко, і я провела пальцями тим самим маршрутом, іноді затримуючись на хребцях, іноді натискаючи або відпускаючи. Його шкіра була гладка і рівна, його подих був глибокий, інколи з його вуст виривався легкий стогін, він заплющував очі.

— Сім’я чоловіка в його голові, — казав мені Діоніс. — Воно тече з голови вниз, до його ядер і його вістря, тече шиєю та хребтом, як річищем великої ріки, зупиняється в колінах та суглобах. Кожен дотик — це водоспад, це дощ насолоди, це торкання великої ріки життя.

— Я народився зі стегна Зевса, — казав мені Діоніс. — у стегнах і колінах, у спині та шиї, у мозку та сімені він мав свою силу. В усьому своєму тілі, великому й потужному.

Я й далі пестила його спину, відчуваючи, що занурююся в озера великої рідини життя. Я торкалася його колін і його стегон, суглобів на пальцях, обводила навколо них своїми долонями, торкалася їх губами, огортала своїм диханням. А потім цілувала його в очі, де рідина збиралася найчастіше, де вона витікала, наче з самого серця.

— Це все моя велика ріка, — казав Діоніс, — від очей до колін, від маківки до ядер, це все одна ріка мого життя. І коли мене вбиватимуть, коли рватимуть на шматки, в кожному шматку моє життя триватиме, як тривало воно в Орфеї, моєму великому братові, — бо коли мене вбиватимуть, мене ставатиме тільки більше, значно більше.

Так казав Діоніс.

Я любила обіймати його коліна. Любила огортати їх своїми руками. Я відчувала, як його сила входила в мене, як ця вічна рідина життя, що збиралася в колінах, немов у великих міхах з вином, давала мені сили.

Коли ми спали, я торкалася своїми стегнами його колін, обплітала його ноги своїми ногами, притягуючи їх ближче до себе, притискаючи їх до себе, обіймаючи їх.

Кохання стало легке для мене.

Радісно було ділити його з іншими, радісно було дарувати себе та приймати дари інших, як плоди багатого врожаю, як воду після нічної зливи, що збирається в пальмовому листі. Хіба кохати — значить володіти? Хіба, даруючи кохання чоловікові, я стаю його володаркою? Хіба я можу керувати ним, як царі керують своїми рабами?

Кохання — це дар, а його вважають купчою, правом на власність, правом на владу. Кохання — це дар, а його вважають правом посадити людину за ґрати і носити їй харчі та воду, немов в’язню, здобутому в тривалих походах на північ, у країни варварів.