Еллен Марі Вайсман - Сливове дерево

— Nein, — почула вона батьків голос.

Потім він узяв пакунок і подякував:

— Danke schon. [14] Дуже дякую (нім.) .

— Heil Hitler! [15] Нацистське вітання. — вигукнув солдат, звівши праву руку в салюті.

Дівчину не здивувало, що батько не відповів. Есесівець помарширував назад до вантажівки.

Крістін було видно, що й інші солдати ходять від дверей до дверей і роздають приймачі. Троє повернулися до машини зі старими радіо в руках, точнісінько такими, як і те, що зараз на білій серветці стоїть на приставному столику біля канапи. По кількох хвилинах есесівці позбігалися до вантажівки, немов щури до сирної голови, і позалазили хто на пасажирське сидіння до кабіни, хто до критого брезентом кузова. Водій узявся за ручку стартера, й машина рушила вгору, тільки шини вискнули, тручись об бруківку.

Лише тепер із-за сусідського хліва показалася мама. Вона міцно тримала в руці торбинку, а поглядом прикипіла до незнайомої машини. Армійська вантажівка зникла так само швидко, як і прибула, й Крістін зачинила вікно. Що ж робити? Сісти до столу чи піти до передпокою й зустріти мамцю? Тато знає про нові правила, він уважає, що коли нічого не порушувати, до них ніхто не причепиться. Йому б не сподобалося, що Крістін написала до Ісаака, й розлютило б, коли дізнався, що матуся передала записку.

— Крістін, — обізвалась Марія. — У тебе все вихолоняє.

Крістін відсунула стілець і сіла, впевнена, що всі бачать, як її серце тріпоче під сукнею. Вона оглянула стіл, дивуючись раптовій тиші, що запала в кімнаті. Дідусь схилився над тарілкою і ретельно пережовував страву. Бабуся різала на шматочки Карлові ковбаски, тоді як обоє хлопців, похитуючи ногами в самих шкарпетках, тихо дзьобали їжу. Тільки Марія, із повним ротом салату, дивилась у її бік, насупивши брови.

Марія витерла губи серветкою й прошепотіла:

— Що з тобою?

Крістін не встигла відповісти, бо до вітальні ввійшов батько, тримаючи в руці новенький радіоприймач горіхового кольору. Він зупинився біля столу й похитав головою. Усі зачаїлись, припинивши жувати.

— Вимкни радіо з розетки, Крістін, — наказав він, опускаючи на стіл новий приймач.

— Що відбувається? — спитала бабуся.

Крістін підвелась і витягла штепсель із розетки. Батько забрав старий приймач і поклав його на канапу.

— Прочитай це вголос, — попросив він доньку.

У руці він тримав клаптик жовтогарячого паперу, приклеєний до шкали на новому приймачі.

«Народне радіо, — почала читати Крістін. — Пам'ятайте, що слухати іноземні радіостанції німецьким громадянам категорично заборонено. Порушення правил державної безпеки карається ув'язненням або/та примусовими роботами».

Дівчина глянула на батька в очікуванні коментарів, але він стояв, сповнений мовчазної люті.

— Що це означає? — спитала Марія.

І тільки тепер до кімнати вбігла мама, зав'язуючи фартух за спиною. Із почервонілим обличчям і сповненими сліз очима, вона всміхнулася родині.

— Хто хоче гарячого чаю, — почала матуся.

Та побачивши чоловіка й дочку, що стояли по той бік столу, змовкла.

— Щось не так? Що в нашому провулку робили СС?

— Проходь. Сідай. У нас усе є.

— Ти сьогодні рано з роботи, — підтримала розмову Марія.

— Зараз розкажу, — відповіла мама, гладячи Карла по голові.

Крістін пильнувала на якийсь сигнал від матері, що та передала записку Ісаакові, що він написав відповідь або, хоча б, що вона його бачила. На мить їхні погляди зустрілись, але мати відвела очі, відсунула стілець і сіла.

— До нас завітали маріонетки Гітлера, — почав розказувати батько.

— Вони всім роздають оці приймачі. Старі багатохвильові радіо, що ловили станції з усієї Європи, тепер під забороною, а ці мають тільки дві хвилі — обидві належать партії нацистів. Вони запитали в мене про інші приймачі, та я відповів, що не маю.

Він обернувся до Генріха й Карла.

— Знаєте, чому я так сказав?

Хлопці заперечно похитали головами.

— Я сказав «ні», бо цим приймачем іще можна розтопити в печі. Нам не можна його тримати. Якщо у нас знайдуть старе радіо, всіх посадять до в'язниці. Я зараз же розпалю ним на кухні, щоб нагріти води для миття посуду.

Він підхопив старий приймач і вийшов із кімнати.

Крістін розуміла його. Якщо Генріх і Карл знатимуть, що в них є заборонений приймач, вони не зможуть утримати язиків за зубами, а це зашкодить усій родині. Вони ще занадто малі, щоб тримати секрети. Тато не спалить, а лише сховає приймач. Ця думка трохи звеселила її. Підхопивши таріль із-під ковбасок, дівчина запропонувала мамі: