Еллен Марі Вайсман - Сливове дерево

— Будь ласка, накрий на стіл, — попросила мати, зняла фартух, повісила його за кухонні двері й одягла своє чорне шерстяне пальто.

— Ковбаски й цибуля вже готові. Накрий сковорідку кришкою і залиш на краю плити, щоб не вихолонуло.

Вона відкрила свою торбинку й поклала листа між монетницею та парою сірих рукавичок.

— Якщо за годину не повернусь, починайте без мене.

Крістін стояла на сходовому майданчику й дивилась, як мати поспішає вниз. Страх упереміш із люттю переповнював дівчину, скручуючись у животі в одну, гранітно-тверду каменюку. Мамця була ніби не своя: накрутила шарф, який зовсім не пасував до пальта, та й підбори її важких черевиків швидше, ніж зазвичай стукотіли в передпокої. Почувши, що за матір'ю із важким грюкотом захряснулись двері, дівчина зайшла до вітальні.

Вітальню вони використовували і як їдальню. В кімнаті стояв старовинний кленовий сервант, у якому тримали книги, посуд і різноманітне столове начиння. Також там був дубовий стіл із вісьмома різномастими стільцями, приставний столик для радіоприймача, волосяна канапа та піч, яку можна топити дровами й вугіллям. На стіні між вікнами, що дивились у садок і провулок, висіла найбільша мамусина коштовність — гобелен із вишитим альпійським пейзажем, на якому одинокий лось біг на тлі засніжених гірських вершин і чорних лісів. Цей гобелен було привезено з Австрії, де батьки провели медовий місяць. Іще однією окрасою цієї кімнати був годинник вишневого дерева з позолоченим маятником, який колись належав прапрабабусі Крістін.

Бабуся сиділа на канапі, штопаючи шкарпетку. Ціла купа різноманітних панчіх, шкарпеток і нижньої білизни різнокольоровим кошеням умостилась у її фартуху. Срібне волосся було заплетене в косу і викладено довкруж голови, а руки з опуклими венами рухались у тільки їм відомому ритмі. Поряд радіоприймач хрустким і пискливим чоловічим голосом виголошував іще якісь накази фюрера. Побачивши Крістін, бабуся вимкнула радіо, відклала своє шиття й поляскала по диванній подушці.

— Сідай біля мене, дитино! Du bist ein gutes Mäd chen. [11] Ти — гарна дівчинка (нім.) . Уже бачила маму?

— Ja, [12] Так (нім.) . — відповіла Крістін, умощуючись на канапі.

— Іще один сумний день для Німеччини, — зітхнула бабуся.

Дівчина прихилилася до її м'якого плеча, шукаючи втрачений спокій у рідному запаху лавандового мила та житнього хліба. Бабуся навчала їх із Марією плести і шити. Крістін також пам'ятала, з яким задоволенням сиділа поруч із бабусею і, доки та мурмотіла церковні гімни, кроїла якесь шмаття на мініатюрний одяг і постіль для своєї ляльки. У дитинстві дівчина завжди знаходила в бабусі розраду своїм бідам: чи то збитому коліну, чи то ображеному самолюбству, що було наслідком нечастих батьківських доган. Не те щоб мати була нечутливою чи жорсткою, просто їй бракувало часу з усім цим вічним прибиранням, пранням і готуванням їжі для вісьмох людей. А бабуся сиділа з Крістін годинами, пергаментними пальцями витираючи мокрі щоки та гладячи її по волоссю.

Але тепер полегшення не прийшло. Дівчина підвелась і підійшла до вікна.

— А де всі?

— Марія з хлопцями пішла до колії, може, знайдуть трохи вугілля. А діда я послала по листя кульбаб для останнього перед зимою салату.

Крістін уявила дідуся серед поля, як він у своєму зеленому тирольському капелюсі спирається на костур і тремтячою рукою намагається відтулити їстівну траву від вогкого, мерзлого ґрунту. Він, мабуть, і там сам до себе говорить або співає, як завжди робить це на кухні, коли ремонтує стілець або буфетні дверцята. Головне, щоб бабця варила чи пекла поруч, щоб, коли він закінчить, уся сорочка, щоки та ніс були в борошні і щоб бабуся, котрій усе це вже набридло, виштовхала його з кухні межи плечі.

— Може, сходити по нього? — запитала Крістін.

— Марія з хлопцями заберуть його, коли вертатимуться обідати, — відповіла бабуся, заштовхуючи дерев'яний грибок для штопки до дірявої шкарпетки.

Крістін упізнала в ній одну зі своїх вовняних шкарпеток, у яких спала взимку, бо вугілля не вистачало на цілу ніч і доводилося лягати до ліжка вдягненими. Перина на її ліжку зробилася геть тонкою, але не було грошей, аби купити гусячого пір'я у фермера Клауса. І коли дівчині серед ночі треба було спуститися в туалет, холодні дошки підлоги видавалися крижаними навіть через товсті шкарпетки, й вона хапала дрижаків, аж доки не занурювалася назад у свої ковдри. Зимова їжа також була гіршою: не було ні свіжої городини, ні козячого молока, ні курячих яєць. А тепер, позбавлена заробітку, вона не тільки мерзнутиме, а ще й голодуватиме.