Валентин Чемерис - Анна Київська – королева Франції

У 1930-х роках у розпалі всезагальної боротьби з цим «опіумом» сталінський режим хотів було знищити навіть Софійський собор – величну архітектурну пам’ятку, як споруду для того самого «опіуму», себто релігії. Все йшло до того, і загроза, що нависла тоді над Софією, була жахливо-реальною: знищили ж ленінці, «борці з опіумом для народу», без жалю інше диво архітектури, культури й душі Київської Русі – Михайлівський золотоверхий собор, що його (слава тобі, Господи,) відновили вже в незалежній Україні.

А тоді, у 1935 році, буцімто французький письменник світового рівня Ромен Роллан зустрівся в Москві зі Сталіним і захистив собор (документальних свідчень не залишилося). Начебто він заявив рішуче: Софію не можна руйнувати! Хоча б тому, що собор збудований батьком французької королеви – Ярославом Мудрим…

Існує й така версія: посол Франції в СРСР навіть погрожував розірвати дипломатичні стосунки з СРСР на знак протесту проти планів руйнації Софійського собору…

Може, це й легенда, але собор таки вцілів і стоїть і сьогодні (епоха боротьби з «опіумом для народу», слава богу, щезла в пітьмі історії) і стоятиме віки та віки, а з мозаїки його все так само дивиться (неначе в наші душі) – вона, Анна, юна донька Ярослава Мудрого.

Софійський собор щедро прикрашений мозаїками (це крім орнаментів та живопису, що його збереглося близько трьох тисяч квадратних метрів) – спочатку їх було 640 м 2, збереглося 260 м 2.

Центром композиції є зображення Христа Вседержителя в головному куполі (діаметр – 4,1 м). У центральній абсиді – Богоматір Оранта (висота 5,45 м), під нею – багатофігурна композиція «Євхаристія» та зображення отців церкви.

У підкупольному лункому й величному просторі – груповий портрет родини будівничого собору Ярослава Мудрого.

Це головна світська композиція Софії, написана на трьох стінах центрального нефа, напроти головного вівтаря – парадний вихід князя, його жони Ірини, дочок – майбутніх королев Франції, Норвегії та Угорщини – і синів, які стали відомими політичними діячами Давньоруської держави другої половини XI століття. Сам Ярослав зображений з макетом закладеної ним Софії Київської, що його тримає в руці. Від цієї великої композиції частково вціліли тільки портрети синів і дочок князя, які йдуть до Христа.

Ліворуч від Христа – княгиня Ірина з дочками (Ярослав Мудрий з синами розташований праворуч).

Третьою після матері – вона.

Анна. На ній – яке в неї дівоче, наївне і щире личко! – поверх розпущеного волосся хутряна кругла шапочка. Зодягнена дівчина (ще ж дівчатко) в довгу візантійську сукню, оздоблену шитвом та дорогим камінням.

Постать маленька, і не виключено, що зображення не має портретної схожості. Але це вона – Анничка.

Це вона – Анна Ярославна з Києва, яка на грамоті, що надав син-король Філіпп Суассонському абатству, замість того, щоб поставити, як було прийнято, замість свого підпису хрестик (його часто ставив писар), виписала своє ім’я – титул рідною мовою та слов’янськими буквами:

«Анна регіна – Анна королева».

І лунає в Санлісі з уст наших схвильованих співвітчизників:

Здрастуй, Анничко, донько Ярослава Мудрого, наша землячко!

Завжди наша, хоч і була королевою Франції.

Завжди наша, бо з Києва, тому й Анна Київська.

Завжди наша, бо з Київської Русі, тому й Анна Руська. Онука Володимира Великого, що був Красним Сонцем Русі, і княгині Рогнеди – матері Ярослава Мудрого.

Вона належить Франції, як її королева, і Україні-Русі, як її дочка, тій Україні-Русі, де —

Київ – Париж – Санліс – Київ

2014 р.

Глісада (франц. буквально – ковзання) – траєкторія зниження авіаційного літального апарата.

З усіх Рюриковичів найбільшої слави зажив цар Іван IV; названий Грозним. Віщуни ще при його народженні пророкували: цей хлопець стане государем, але государем-мучителем. І як у воду дивилися. Вдався і надто підозріливим та жорстоким. Коли завів стражу-опричину, то царство його покрив терор: винуватих і безвинних обезголовлювали, вішали, спалювали на багаттях живцем, з живих людей здирали шкіру, четвертували їх, садили на палю…