Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

— Закурівай, — консул простягнув йому запальничку. — Закурі і рассказивай.

— Спасибі… Пам'ятаєте, ви колись збирались їхати до Доброва — ще хотіли взяти мене з собою.

— Помню, помню. Ти нє волнуйся так, всьо нормально.

— Ви ж чули, що там війна. У мене там залишилась подруга… Кохана. Ви казали, що хотіли б з Добровим навести дипломатичні стосунки. Пам'ятаєте? Що у нього і у вас тепер останні в світі соціалістичні країни. Ну, я й подумав, може, дасте від консульства листа для мера — «надайте підтримку»…

— Ти єдєшь как журналіст?

— Ви ж знаєте — журналістика в наші дні стала брудною…

— Я подумаю… Нікакіх діпломатіческих отношеній с німі бить нє может. Республіка іх нє прізнана. Но просто пісьмо я тєбє дать смогу. С однім условієм. Ти мнє, когда верньошься, все подробно расскажешь. Всьо, что там відел. Хорошо, Романа? Я как діпломат ето знать должен.

— Добре, Косте. Хоча, що я там побачу? Я тільки заберу Владку.

— Ну, давай за твою удачу і випьєм! Salut, amigo!

— Salut, консул!

Випили. Консул взяв зі столу аркуш паперу і «Паркер», трохи подумав і розмашисто написав на листі кілька речень. Потім також розмашисто підписався.

— Косте, ви могли б поставити ще печатку — для статечності?

— Нєт, дарагой. Ето уже будет офіциальноє вступленіє в войну нашей рєспублікі, — засміявся Серхіо. — Подпісь я тебе тоже поставил свою… — він явно підбирав слова —… ліповую. Я напісал, что я прошу своєго друга Ф. Доброва помочь моєму amigo в лічной просьбе, вот і всьо. Ето неофіціально, — пояснив консул. — Но я увєрєн — он не откажет моєму другу. А на словах передать єму, что іх дело поддерживаєт кубінская революція.

— Дякую, Косте.

— Ти когда вернешся, у мєня к тєбє будєт єщо одна нєбольшая просьба. Ти виполнішь єйо, хорошо?

— А то яка саме…

— Я здєсь уже четирє года. А ето максимальний срок для діпломата. Мєня могут срочно визвать на Кубу. Єслі ти мєня уже нє застанешь, здесь останется мой чєловєк. Єго зовут Родрігес. Запомнішь?

— У мене непогана пам'ять.

— Поддєржівай с нім хорошіє отношенія. Єму нужна будєт связь с прессой. Хорошо?

— Якщо зможу, консул.

— Понімаєшь, ми с вамі остаємся друзьямі. І нам важно, чтоби наш імідж здєсь всегда бил хорошим… Как тєбє сігара?

— Чудова. Але чому ви курите домінікану?

— Я рос на восточном побережье і к нім прівик больше. І я тєбє говоріл — доставка с Куби обходітся подороже. Ну, давай, випьєм за твою удачу — і мнє нужно ідті работать.

— Ваше здоровья!

— Salut!

Консул поставив на столик стопку й піднявся з крісла, блиснувши в усмішці голлівудськими зубами.

— Пусть тєбя твоя дєвушка ещо больше полюбіт, гєрой. Я смотрю, ти сільно переживаєшь, — широкою темною долонею поплескав по плечу Романа: — Нє пережівай! — Потім жестом вказав на шафу: — Піджак твой мастер хорошо пошил. На Кубе такие нє носят. У нас жарко!

— Я вам порадив найкращого майстра в Одесі, — сказав Ром. І додав улюблений жарт Косте Фаєса: — ЦРУ платить консулам хороші «бабки». Може собі дозволити!

Консул засміявся:

— Рамон, ми нє будем вспомінать СБУ і твоі лакірованниє туфлі. Ладно, вернешься — угощу хорошей сігарой.

— Тільки кубинською!

— Обязательно, amigo. Рауль, открой дверь журналісту!

— Сіао, консул!

— Сіао! Прівєт Доброву.

Січень-лютий 1921 р.

Червоні полювали на Батька. Загін Рудя йшов з ним в ар'єргарді: виходи з оточень, сорок боїв за шість тижнів. З кавдивізіями Котовського, Першої кінної, Чотирнадцятої Пархоменка. Кожного дня — по битві.

Незважаючи на талан і удачу, Батько мав справу зі стоголовою гідрою. Яка зараз стягує проти нього сили з величезної території — від Балтійського до Охотоького моря. Зганяє силою російських, башкірських, навіть, киргизьких селян, Заволзську, Сибірську дивізії, Башкирську бригаду, червоні полки з Могильова, оголошує мобілізації, заповнює степи України міліонною армією — й проти неї навіть він, батько Махно, з його умінням серед степів знагла щезати й так само з'являтись нізвідки, з полководським і ораторським даром, який, після півторагодинного спічу, цілі дивізії «красних» змусив кинути шапками в землю й перейти на його, Батька, правду, — навіть він на цій землі тепер не хазяїн! Хоча махновські полки, чи не єдині, могли битись на рівних з «красними» в полі.

… Вісім полків Махна вишикувались на рівнині. Над лавами майоріють чорні знамена. Серед них — чорний прапор Холодного Яру. Навпроти стоїть військо з червоними прапорами. Мороз! Білий сніг. Червоне і чорне!