Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

У цей час збільшовичені частини з фронту захопили Проскурів, Жмеринку, Козятин. 8 лютого під прикриттям січових стрільців Євгена Коновальця і козаків Ковенка уряд і члени Центральної ради покинули місто.

Саме в ці дні Київ вперше пережив бомбардування. Важкі снаряди розривались у центрі міста, розбивали верхні поверхи будинків. Муравйов потім хвастався в листах — як він нещадно бомбив «хохляцкіх буржуєв». Боєприпасів не жалкували. Кожної хвилини на вулицях розривалось 6-10 снарядів, у центрі на бруківці і тротуарах лежали вбиті й поранені, жінки, діти.

Потім почалися вуличні бої, більшовики били по вікнах з рушниць і кулеметів, киянам довелося ховатися в підвалах довгі дні і ночі, без тепла і їжі. Люди боялися виходити на вулиці навіть за продуктами. І правильно робили.

Бо все це була прелюдія до тих жахів і крові, які навіть уявити собі не могли кияни за місяць життя з озвірілими «матросамі» Муравйова.

20 лютого — 8 березня 1918 р.

Після боїв під Вапняркою козацькі сотні продовжували бити більшовиків. Роззброїли два драгунські полки цілої кавалерійської бригади. Командування звенигородцями Тютюнник доручив Федоту Бондарю з Кирилівки, кінних козаків очолив Семен Гризло. З Києва прибули таємні люди, які привезли Юрку Тютюннику звістку. Начебто ката Муравйова відіслали з Києва воювати з румунами, а тепер він збирається перекидати свої відділи через Бобринську. Юрко терміново збирав допоміжні сотні. З Черкас на станцію вже прибули козаки під командуванням Якова Водяного, з Елисаветграда — Кульчицького, з Умані — Безуглого. Звенигородка й навколишні села зібрали «під ружжо» більше сорока бойових сотень. І то яких! Більше двох тисяч вже обстріляних в боях вояків та ще двадцять шість сотень добровольців, яким не терпілось приміряти козацьку шапку з синім або червоним шликом!

До Бобринської козацькі війська йшли звідусіль. Муравйов, наче, повинен був пробиватися на північ, його полки налічували десять тисяч бійців. У Юрка аж свербіли руки відомстити кату за Київ! Операцією керував штаб Звенигородського коша.

— Потрібно боротися! Щоб боротьбою довести життєздатність нації! Бо мертвою є та ідея, на захист якої ніхто не проллє крові! — лунав голос Юрка на мітингах у Звенигородці, Озірній, Гудзівці, Хлипнівці.

У Звенигородку зі станцій прибували трофеї. Близько двох тисяч найкращих драгунських коней, безліч упряжі, сідел, більше десятка гармат збільшовиченого Другого корпусу Євгенії Бош, які привіз ешелоном Семен Гризло з козаками.

Частини Звенигородського коша захопили більше ста верст залізниці Христинівка — Цвіткове, перепинили в повіті рух більшовицьких частин з фронту. Пропускали тільки козацькі частини братчиків — донських і кубанських козаків, які також ненавиділи совєти.

Сотні Вільного козацтва вибили більшовиків з Тального, переслідували, заганяли їх з Бірзули і Вапнярки на станцію Бобринську поблизу Сміли. Тим самим вони перерізали зв’язок Муравйова з більшовицьким командуванням Києва.

Четвертого березня війська Звенигородського коша виступили на Смілу.

… Сотні підходили до станції. Передмістя були в руках червоних, й за них йшли вперті бої. До Бобринської підтягувалися загони Івана Лютого-Лютенка, смілянця Якова Водяного. Наче відчуваючи небезпеку, підозрілий і хитрий вовк Муравйов наказав зупинити ешелони на підході до станції. Раптом попереду почувся гул, удари залізо об залізо. З-за повороту з’явилися більшовицькі броневагони. Козаки швидко розвернули до бою батарею і почали впритул бити по броньованих коробках. Від потяга відвалювалися шматки заліза, уламки, пішов дим, з вагонів стали вискакувати матроси. Бронепоїзд зупинився й почав задкувати. За кілька хвилин рудинці перейшли залізницю й підірвали в кількох місцях попереду рейки.

З боку станції чулась сильна гарматна й стрілецька канонада.

Від передмість пішла в наступ більшовицька піхота, від станції, з флангу, — вискочила кавалерія. Муравйов перевозив в ешелонах і коней. Розвідка докладала, що більшовиків десь близько восьми тисяч — одинадцять ешелонів.

У церкві на підходах до станції засіли червоні. Кулемети били фланговим вогнем. На позиції посипався град куль, кілька козаків і коней були поранені. Після півгодинного бою наступ удалося зупинити. Проте червоні прорвали позиції праворуч від станції, і сотням довелось відступити. Гармати переправили через стужавіле болото, поросле негустим лісом. Максим наказав козакам спішитись і зайняти оборону на хуторі. Сотні відходили, частина з них переправлялась по замерзлому річищу.