Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

— Так Криленко ж — главком…

— Червоний главком! Царською армією тепер командують більшовики! Ти не знав?…

Скоропадський, правда, теж не пальцем роблений, зняв тільки одну українську дивізію, а другу потай завантажив на Київ. Напереріз бошівцям. Їй ми й будем допомагати. Підеш ти, Антін Шкільний і Піхота!

— Так я ж… не на сотні…

— В отамана не дві голови на плечах! У Києві зараз важко, більшовики готують повстання. Готуйте сотні на Жмеринку, а чи й далі — на Шепетівку! Загрузка з кіньми — післязавтра в Єрках…

— Чуєш, Жвездик, а баба Келя колись казала, що твого батька дід — Рудь, — якось сказав Вовчик-Пістолет Рому. — Я на шість років від тебе старший, я «помню»!

— А хто такий Рудь? — спитав Ром діда Михая.

— О-о, Рудь — то був славний козак, — сказав дядько Михай. — Він був, ну як… як Гонта чи Залізняк. Звенигородське Вільне козацтво!.. Стара баба Мотя, пам’ятаю, колись розказувала… — дядько Михай скоса глянув на Рома. — Ну, та всяке бувало… То і в тебе така розбишацька кров тече. Ти як був малий, проїжджали мимо ці… кавалеристи, історська раставрація називається. Так у них шашка була, будьоновська, настояща, тільки не нагострена. Тобі козак дав потриматися — а ти за неї обома руками як вчепився — втрьох не могли забрати. Криком кричав, плакав, аж поки мамку на покликали. Пойняв? Тільки нікому це не розказуй!

Ром повірив дядьку Михаю. Він відчував напівсвідомо, з якихось найдрібніших відчуттів, згадок, снів, розповідей старих людей, яких залюбки слухав малим. Бо звідки воно — відчуття важкого леза в руці, від якого аж солодкою судомою зводить тіло? Тому про себе вирішив: шукати, розпитувати. Не може бути, щоб за вісімдесят років так забули козаків!

В історичному довіднику Ром знайшов скупі стрічки:

«…B околицях Холодного Яру діяли гайдамацькі загони під проводом отамана Шелеста, Медвідя, Теслі, Журби, Чорного, Рудя, Тарана, Беркута.

…Отаман Рудь. Ім’я та прізвище невідомі. Сотник Звенигородського коша Вільного козацтва. Воював на Черкащині з німецько-австрійськими військами і Денікіним. Очолював загін повстанської кінноти чисельністю до 500 вершників…»

Цікаво, адже Рудь — це точно кличка, прізвисько. Рома так прозивали черкащани на спортивних зборах. То, може, той славнозвісний Рудь — також Рудинський? А якщо Рудинський — то однофамілець чи родич? Адже Рудинських в Звенигородському довіднику добрий десяток, щоправда багато з них — і родичі, хоча й з десятого коліна.

Та в роду про нього вперто мовчали. Щось знала баба Келя, щось знав Віктор Рудинський, та на всі розпити Ром чув тільки: «То все нам невідомо». В тій відповіді відчував якийсь потаємний острах.

Тепер Ром був впевнений: тут точно є якась таємниця! Пізніше, вже не від Алєкса, а з вуст самої старої баби Ані з Вільнюса почув, як захмеліла після чарчини для всіх старших в роду «тітка» Ганна сказала: «За Рудя ще й Келю по тюрмах тягали…»

Й знов — якраз коли Віктора Рудинського не було за столом, а коли той зайшов, то знов балакали про те, про се, а не про таємничого «Рудя». І запам’ятав: як це — бабу Келю, та по тюрмах? Вона ж не якийсь злочинець, а найрозумніша бабця на світі!

Грудень 1917 р.

— Сотня, сідай!.. Праворуч по три — за мною! Руш!!!

На станцію Максим прибув уже сотником. Дощ зі снігом лив стіною. Півсотні зміїлись по схилу пагорба.

— Відділами — ліворуч! — Цією командою Максим вишикував сотню у дві шеренги.

— В атак-у-у — руша-а-а-й!!! — протяжно кричить команду Рудь, дощ б’є в лице потужними струменями, стікає по одежі й конях.

Козаки вихоплюють шаблі, не всі чують наказ у ревінні дощу, рівняються на найближчих бійців — і лава з оголеними лезами охоплює схили пагорбів. Ковані копита б’ють по кам’янистих горбах. Раптом попереду виникає струмок з обривистими берегами.

— Вперед! — кричить Рудь, і сотня з розгону падає з крутого схилу в холодну воду. Вода сягає до коліна коням, вирує під лісом копит.

Ось сотня вже на іншому березі. Червоні відбігають по лузі, б’ють з «трьохлінєйок». Рудинці спішуються, залягають і відкривають зустрічний вогонь. Більшовики потрохи задкують до улоговини, і Рудь знов дає команду: «Верхи!»

…Десять сотень з Черкас, Звенигородки, Шполи прибули сюди ще вчора — під командування Павла Скоропадського. Серед них Звенигородська сотня Максима Рудинського. Кошовий таки поставив Рудя на сотню, ще й так нагально, що той і не сподівався. Козаки проходили тут бойове хрещення. Йшли запеклі бої з більшовицькими частинами, які з західного фронту рвались до Києва. Казали, що керує «красними» сама кровожерна комісарша Євгенія Бош. Хто тримав фронт проти німців — залишалось загадкою. Агітатори більшовиків все більше розкладали армію за Збручем, цілі полки дезертирували з німецького фронту, разом зі зброєю переходили під командування Лєніна. Деякі з них мали визначені завдання й рухались чітко на свої напрямки. Ешелони Бош йшли на Київ.