Валентин Чемерис - Рогнеда

Не було куди піти і Рогнеді. Бо не було такого місця, де б знайшовся сховок-притулок.

Та й куди вона могла податися? Попелища рідного Полоцька заростали бур’янами, а в Києві владарював той, хто й спопелив її рідне місто, вбив батька й братів, а її силоміць примусив жити з ним і вдовольняти його хіть. З часом вона зуміла якось змиритися з наругою, хоч примирення те було крихким, і навіть… навіть… О боги, вона навіть відчула якусь приязнь до убивці і віддалася йому. Та й жити якось треба було. І коли вона змирилася і, то полюбила його, тирана і вбивцю, а він…

Він її зрадив. І сказав брутально: іди геть! Навіть із Києва. Навіть із села Предславиного. А куди вона піде? Образа вимагала помсти. Іти їй не було куди, і Рогнеда вирішила постояти за себе і відомстити йому – за все… Отож і взялася за ніж…

Історики одностайні: 990 рік виявився для неї фатальним. Володимир вирішив прийняти християнство й укласти шлюб з візантійською царівною Анною. А це означало, що з «гаремом» йому доведеться розлучитися, хоч він і відзначався «пожадливістю до жінок».

Вирішивши так, Володимир не став відмовлятися від дітей, але жонам своїм запропонував розлучення і нове заміжжя. Жінки у всьому підкорялися князеві, тож спротиву не чинили. Навіть і не обурилися, бо все вже давно йшло до того.

Володимир передав їм свою ухвалу через нарочитих гінців. І тільки для останньої розмови з Рогнедою (прозваною Гориславою) князь сам приїхав у село Предславине, що було подароване їй після народження другої дитини – дочки Предслави. А приїхав тому, що хотів у всьому домовитися з Рогнедою полюбовно. Але Рогнеда, зважившись на протест, заявила йому:

«Княгинею була, – не хочу бути рабинею!»

Такою була її відповідь Володимирові.

Як відомо з літопису, Володимир представлений так:

«Бе же Володимер побежен похотью женьскою, и быша ему жены водимыя (себто, законні): Рогнед… от нея же роди 4 сыны: Изяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода, а 2 дщери; от Грекине Святополка, от Чехине Вышеслава, а от другое Святослава и Мстислава и Станислава, а от Болгарыни Бориса и Глеба; а наложниц бе у него 300 в Вышгороде, а 300 в Белгороде, а 200 в Берестовому».

Дослідники зауважують: якщо проаналізувати перелік жінок і синів Володимира, то можна побачити, що більше всього дітей йому народила Рогнеда: як уже мовилось – 4 сини і 2 дочки.

І ще історики справедливо зауважують (документів на цю тему немає жодних): судячи з кількості синів і дочок Рогнеди, Володимир жив з нею майже до самого шлюбу з візантійською принцесою (вона ж і царівна) Анною. Її терем він відвідував не так уже й рідко, вочевидь, не для того, щоб виявити їй свою любов, а щоб укотре вже принизити, показати, що вона все одно і попри все – рабиня.

Тієї ночі (вона виявиться у їхніх стосунках останньою) Володимир залишився ночувати в Предславиному. Тож можна лише уявити, яка образа вклала в ту ніч у руки Рогнеди ніж: помста за батьків і перенесена ганьба, та й помста зрадженої жінки, яка ревнувала свого чоловіка. Але це таки факт, що тієї ночі княгиня зробила спробу убити чоловіка…

Про страждання Рогнеди, про ніжні сердечні відносини матері і сина Ізяслава проникливо повідав у своїй поемі «Рогнеда» Кіндрат Рилєєв:

У поета Рогнеда – любляча мати, яка присвятила себе вихованню юного княжича Ізяслава, адже хвилювалася за його майбутню долю. Батько може й незлюбити її первістка – дітей у нього вдосталь – тож Ізяслава могла чекати нелегка, якщо не трагічна доля. Досі він, батько (рідний батько!) був байдужий до її сина (і його теж!). Рогнеду терзала не тільки ревність, а й зневажена гідність і тривога за маленького Ізяслава.

Якось Володимир займався ловами в діброві на березі Либеді і (це за поемою «Рогнеда») вирішив відвідати Рогнеду та сина Ізяслава.