Валентин Чемерис - Рогнеда

Це вони, волхви старої віри! Руки у них на поясі, ноги широко розставлені й зігнуті в колінах – вони танцюють. Очі їхні суворі…

До них руки простягала: волхви-жерці – допоможіть мені, зрадженій і скривдженій князем Володимиром.

Волхви-жерці співали і танцювали, і посилали на голову зрадливого князя кари старих богів за зраду отчої віри…

«І за мене… за мене, карайте зрадливця! – кричала уві сні Рогнеда. – Він не тільки Русь зрадив, він зрадив і мене. Він називає вас, мудрих волхвів, зміями та бісами. Відомстіть Володимиру – і за себе, і за віру наших батьків, дідів і пращурів, і за мене, погублену ним…»

Закликала Сонце, бога давньої віри:

– О, світле-світле, Сонце трисвітле! Для всіх ти світиш, тепле і красне, всім даруєш світло, тепло і життя, тільки для Володимира більше не світи – погасни в його очах, хай тьма бісівська прийде в очі його.

Погасни…

Згасни…

Померкни…

Для всіх світи, тільки не для Володимира!

А Володимир, нічого про те не відаючи, бенкетував зі своїми боярами та дружинниками і солодкоголосий Боян на гуслях їм співав:

Але нехай бенкетує, нехай!.. То його останнє бенкетування в цьому світі.

І Рогнеда почала готуватися до задуманого. І перш за все підбирала для цього добре гостре залізо – ніж широкий і довгий, міцний, щоби до серця його зрадливого дістав…

Так вирішила, а від вирішеного ніколи не звикла відступатися.

Не відступиться вона і того разу…

Те, що тоді, більш як тисячу літ тому, в відчаї, який затьмарив їй світ білий, задумала Рогнеда, і сьогодні – не рідкість.

Є такий термін – мужовбивство.

І воно – мужовбивство – і сьогодні зустрічається. Зокрема й в Україні. І, до речі, не так уже й рідко, як гадають. Бо, мабуть, є для цього підстави-причини.

«Тайни чорних вдів – що призводить українок до вбивства своїх чоловіків» – це з газетної статті, що з’явилася тоді, коли автор працював над темою замаху Рогнеди на свого чоловіка, князя Київської Русі. Але ж коли те було, більш як тисяча літ тому! А виявляється, і сьогодні це актуальна тема. Але – не нова, бо нічого нового у світі вже немає. Є тільки твоє ставлення до відомої теми.

«Іноді сімейне життя українців нагадує зведення з фронтів, коли з поля бою виносять убитих, – зі згадуваної статті. – Причому іноді й жінки вкорочують життя своїм чоловікам. Недавно мешканка Львівської області убила свого чоловіка-тирана сокирою, оскільки більше не могла терпіти його знущань. А в Одеській області жінка зарізала чоловіка ножем після того, як він жорстоко побив її, а потім намагався задушити їхнього 14-літного сина…»

І таких прикладів… Ні, більше не будемо наводити чи цитувати подібні історії – їх підозріло багато. Одне слово, наче зведення з фронтів сімейного життя. Чи то пак, сімейних баталій, що іноді закінчуються вельми сумно і тяжко. Такі чоловіки постійно «виховують» своїх жінок, застосовуючи силу, чіпляючись до будь-якого дріб’язку, як-от: то борщ несмачний, то на шафі пил, то неякісно «відпрасовані штани», то… Причини познущатися з дружини у чоловіка-тирана (а сімейна тиранія – це свого роду маніакальність) завжди знайдуться. Було б лише бажання познущатися з дружини, а таке бажання в чоловіка-вар’ята завжди в наявності…

Жінки покірно терплять таких домашніх маніяків…

І багато з них терплять ще й тому тиранію чоловіків, що їм просто нікуди дітись (та й діти малі). Правда, в Україні є центри соціально-психологічної допомоги (ось до чого докотилася домашня тиранія!), де замордовані побоями жінки можуть знайти тимчасовий прихисток – туди приймають жінок і з дітьми, але…

Але у таких закладах десь 500 місць – на всю країну.

Тож перед багатьма жінками, з яких чоловіки систематично знущаються, так і залишається відкритим питання: куди піти, де, рятуючись, знайти собі та дітям прихисток?

Їх значно і значно більше за ті 500 місць офіційного притулку. Від тиранів-чоловіків жінки завжди страждали (і, мабуть, ще будуть страждати) – тисячу й більше літ тому. І як і сьогодні, не знали, куди їм податися, втікаючи від домашніх садистів.