Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

2. Українські Січові Стрільці були добровольцями, необов'язаними до військової служби, які вийшли із національно найсвідоміших, та найенергічніших і найжертвенніших кол тодішньої молодої української генерації. Вони пішли добровільно, на основі свобідного рішення своєї волі боротися, як чолова колона українського війська, за визволення батьківщини.

3. Українські Січові Стрільці мали ясну ціль своєї боротьби. Вони боролися тільки за Україну, за інтереси української нації, за визволення поневоленого москалями українського народу, за незалежну українську державу. Тільки за цю ідею проливали кров і гинули УСС. Тому УСС були українським військом, і тільки українськими вояками вони себе вважали і ними хотіли бути. Їх формальний, примусовий зв'язок з чужою державою і армією, ні на момент не захитав їхнього національно-державного ідеалу, ані не зменшив їх національного характеру. Інтереси австрійської держави були для них зовсім байдужі.

4. Українські Січові Стрільці боролися проти головного історичного ворога України, що загрожував існуванню української нації – проти Росії. Вони добре розуміли, що, з одного боку, треба боронити Галичину і Буковину, як український П'ємонт, перед агресією російського імперіялізму, а з другого, що тільки через поразку і розгром Росії, постане на її руїнах Вільна Україна. Своєю активною участю в боротьбі проти царської Росії, УССтрільці причинилися до її поразки і до розвалу, та в той спосіб стали співчинником вибуху російської революції.

5. Українські Січові Стрільці були ділом власних сил українського народу, його свідомости, політичної зрілости, енергії і патріотизму. УСС не творили ніякої т. зв. легіонової концепції, бо уже до війни вони організувалися і вишколювалися власними силами, без чужої допомоги, поборюючи поважні перешкоди.

6. Українські Січові Стрільці також і своїми, національними, українськими, зовнішними признаками були українським військом. Хоч в складі чужої армії, вони виступили до боротьби за волю України, тільки під українським національним прапором, та цілковито зберегли свій український характер та свою національну окремішність. Їх зовнішній вигляд, однострій, шапка-мазепинка, відзнаки, емблеми були українські, самобутні. Мова наказів і внутрішньої служби та назовництво були українські.

7. Українські Січові Стрільці були також предметом живого заінтересування і оцінки ворогів. Ми подавали вже вище голоси російських військовиків з-під Маківки і Лисоні, які з ненавистю, але одночасно з повним респектом ставилися до УССтрільців, як до української військової частини, називаючи їх зразковим військом, яке мріє про створення самостійної України. Також російська тайна поліція живо інтересувалася УССтрільцями, як українською військовою частиною. У записці Департаменту Поліції в Києві, з 1914-1916 рр. читаємо м. інш. такий уступ про УСС, в якому вважається М.Грушевського іх ідейним інспіратором:

«Росію проф. Грушевський називає «тюрмою народів» і своїми лекціями з історії Росії у Львові він виховав таких молодих людей, які утворили тепер галицький легіон «Січових Стрільців» (добровольців) і хваляться проливанням крови русского солдата. От такі плоди цього посіву, що його зробив в Галичині проф. Грушевський. Із статтей Вісника (Союзу Визволення України) видно, що Союз Визволення України піддержує Січових Стрільців грошевими збірками, що цей легіон стрільців добровольців утворився в Галичині із рядів добровільних дружин званих по статуту «Січі» і що ці «Січі» крім спеціяльного завдання, мали також освітньо-виховний характер». [270] [265] Осип Гермайзе. Цитов. твір, стор. 305.

Як вороже ставилися московські офіцери до УССтрільців, змальовує відомий український письменник Б.Антоненко-Давидович в своїй драмі «Лицарі абсурду». Московські офіцери лають зневажливо полоненого УССтрільця, як мазепинця і зрадника матері Росії та допитують про місце побуту легіону УСС. Полонений гордо відмовляється зрадити своїх товаришів зброї. Розлючений офіцер дає наказ розстріляти полоненого, і його розстрілюють. [271] [266] Б.Антонеико-Давидович. Лицарі «абсурду», драма. Харків, 1924, стор. 16.

Ця ненависть москалів до УССтрільців не загинула по сьогоднішній день. В літі 1955 р. Київська радіовисильня устами якогось московсько-большевицького агента, українського походження, не забула пригадати при нагоді 40-ліття УСС, що УССтрільці, це «кривавої памяті австро-угорські Усусуси». [272] [267] «Що їх найбільше болить». «Свобода», Джерзі Ситі, 11 серпня 1955, ч. 157.